знана як науковець, письменниця, літературознавець, художник-ілюстратор. Це поєднання не таке вже й рідкісне для сучасного філолога. Фахові знання теорії та історії літератури, літературознавчі студії є гарним підґрунтям для літературної творчості. Як представник письменницького цеху Павленко дебютувала зі збіркою віршів для дітей «Бузкові зошити» (1997), потім була «Чар-папороть» (2002), поезія для дорослих і книжка «дорослих» оповідань «Як дожити до ста» (2004). Згодом почав творитися своєрідний книжковий «серіал» про Русалоньку, що приніс широке визнання і популярність автору. Уже досвідченим майстром написані «Миколчині історії», книга казок «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)», «Домовичок з палітрою» та «Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко». Книги були поціновані не тільки читачами. Павленко стала переможцем багатьох конкурсів: «Гранослов» (Київ, 1996, 2002) «Привітання життя» (Львів, 1996) «Коронація слова» (Київ, 2004), конкурсу для літератури дітей та юнацтва «Портал» (2006) та ін., а також лауреатом літературної премії «Благовіст» та премії ім. Михайла Чабанівського саме за романи для підлітків про Русалоньку із 7-В.
Перша частина пенталогії Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» включена до шкільної програми для 7 класу. Нечасто твори сучасників стають «шкільною» класикою. Для цього пропоновані тексти мають відповідати певним канонам. Очевидно, що книги про Русалоньку увійшли до кола дитячого читання завдяки актуалізації вічних тем та важливих проблем, які стосуються сучасних підлітків та не реалій їхнього життя у дорослому світі. Попри більш як п’ятнадцятирічну «присутність» Марини Павленко у літературному процесі і вагомі здобутки, досліджень про її творчість небагато: рецензії З. Жук, Н. Марченко, І. Цимбал на твори, зокрема й на повісті про Русалоньку, оглядові статті, [14] в яких твори письменниці згадуються в контексті сучасної дитячої літератури, а також окремі статті, присвячені аналізу її творчості (І. Гищук, Ю. Гончар, Т. Качак [4-6]), зокрема йдеться й про твори «Русалонька із 7-В…». Дослідники по-різному визначають жанр (шкільна повість, шкільний роман, краєзнавчий детектив, фентезі), дають критичний аналіз сюжету, композиції, образів (деякі, наприклад, І. Гищук вважає, що твір грішить мелодраматизмом, тому є прикладом кітчу в літературі). Зважаючи на такий різнобій в оцінках та відсутність системного аналізу усієї серії романів з пенталогії обрано тему статті.
Объяснение:
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.