Відповідь:
Немає в Україні людини, яка не знала б імені Кобзаря. Події останніх років показали, що твори його не належать лише історії. Вони актуальні й живі і нині, бо ж не випадково слова з його поезій наші воїни пишуть на стінах будівель у зоні АТО та своїх бронежилетах. Саме тому поеми "Катерина" і "Наймичка" стали для мене відкриттям "іншого" Шевченка. Не борця і пророка, а людини, яка тонко відчуває, глибоко переживає, яка відтворює внутрішній світ Жінки - і саме з великої літери.
Поеми підвели мене до двох висновків: добре, що я живу сьогодні; мама здатна на будь-яку жертву заради дитини. І саме в такій послідовності.
Висновок перший випливає з обох творів. Шевченко вводить нас у світ моралі українського народу ХІХ ст. І те, на чому поет наголошує, мені зовсім не сподобалося. Жорстоке, безкомпромісне ставлення до покриток і байстрюків стає причиною драматичних подій. Якби всім селом не цькували Катерину, якби батьки мали сміливість стати на бік своєї нещасної обдуреної дитини, не довелося б бідолашній дівчині-жінці поневірятися з Івасем по світу, не відбулося б другої зустрічі з москалем-офіцером, не зазнала би Катря отого страшного усвідомлення, що її не пам'ятають і ніколи не любили, не кинула б вона напризволяще своєї дитини. Історії Ганни Шевченко не розповідає. Але той факт, що вона потай підкидає свого сина, свідчить про те, що законного чоловіка у неї теж не було, підтримки й вона ні від кого не мала і шукає порятунку для Марка-байстрюка. Я рада, що нині така гірка доля не загрожує ні обдуреним дівчатам, які й так постраждали, ні діткам, чиї тати їх знати не хочуть.
Якщо ж говорити про мій другий висновок, то він стосуватиметься лише поеми "Наймичка", оскільки в "Катерині" ні сама головна героїня, ні її мама ніякої жертовності не проявили. А от Ганна - приклад справжньої Матері. Якщо Катерина, яка, звичайно, любила своє дитя, все ж жила думками про Івана-офіцера, не змогла пережити своєї непотрібності йому й наклала на себе руки, забувши, що вона відповідальна за долю сина, то Ганна з народженням Марка забула про себе. Вона живе однією думкою: врятувати дитину від лихої байстрючої долі. Саме тому героїня знаходить сили віддати дитину в ретельно відібрані чужі руки, жити служницею при Маркові, берегти таємницю до останніх днів, бо правда перекреслила б синове майбутнє, прирекла б його на зневагу, переслідування і жорстокість світу. Це справжній материнський подвиг, у цьому - материнська любов. А тому образ Ганни й ідея твору будуть актуальними в усі часи й для всіх народів.
Пояснення:
Іва́н Брюхове́цький (1623, Диканька — 17 червня 1668, Опішня[1]) — український військовий, політичний і державний діяч, дипломат. Гетьман Війська Запорозького Городового, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663—1668). Жертва політичного убивства.