В повісті «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко надав можливість зрозуміти, що не слід кепкувати з українського народу, який має таку самовідданість боротьбі за своє вільне і щасливе життя, таку душевну глибину і таку спрагу до кращого. Цей твір став одним з найкращих українських літературних творів і втілив у собі кращі риси національного фольклору та української пісенної творчості. Джерелом для творчого натхнення письменника була дійсність тогочасного українського села, скрашена українськими весільними, святковими й ліричними піснями, баладами та іншими фольклорними мотивами.
Головними героями повісті Г. Квітки-Основ’яненка є Маруся й Василь — чисті у своїх помислах і почуттях, дуже працьовиті, неговіркі, прості і щирі люди. Як казав про них сам автор, ці персонажі «писані з натури і без будь-якої прикраси». У своєму творі видатний повістяр майстерно і талановито висвітив життя та звичаї українського народу, поетичну природу рідного краю.
Не менш яскравим персонажем повісті «Маруся» був і батько дівчини Наум Дрот. В його образі автор втілив кращі риси українського селянства. Наум був мудрою, чесною й набожною людиною, він, не покладаючи рук, усе життя працював, тому й жила його родина у відносному достатку. У такій же доброчинності та любові до праці він виховав і свою доньку. І тільки почує Маруся церковні дзвони, як збирається до церкви, адже гріх не піти, бо день святковий. А в інші дні вона з ранку до вечора працює, бо тільки так можна здобути своє щастя і стати заможною.
Саме такою, як Маруся, бачить письменник справжню українську дівчину. Маруся не пустувала в церкві, не пила горілки на вечорницях, давала дівчатам добрі поради. Її любили й шанували односельці за працьовитість і лагідність, за її золоті руки. Маруся ніколи не виходила з дому, поки не впоралася з усією домашньою роботою.
У своїй повісті Г. Квітка-Основ’яненко докладно описав народні звичаї та свята: сватання, весілля і похорони з голосіннями. Так докладно міг зобразити ці події лише справжній знавець життя та побуту українського народу. До того ж знавець настільки талановитий, що вдалося йому все це передати неповторною поетичною мовою.
Незважаючи на сумний фінал, повість вражає точністю найдрібніших подробиць в описах традицій та повсякденного життя українського народу, незвичайною силою почуттів її головних героїв.
Біла латка,
Чорна латка
По дереву скаче.
(Сорока)
Довгі ноги - довгий ніс.
Прилетів – обід приніс.
Смачних жабеняток
Для своїх маляток.
(Лелека)