минуло п'ять років. кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
одного разу вирішив іван сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з мілкою податися до чудової столиці. навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. але тепер іванові це не здалося дивним. проте його увагу метушня на площі. річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. служник порядку продовжував:
- послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. поверни власникові кишеньковий годинник. попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
голос, що звучав, здався іванові дуже знайомим. ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. іван сила люб’язно усміхнувся. запала тиша. люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був міха голий.
почалась довга душевна розмова. друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. похвалився, що на новій роботі пристойна платня. у важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. незабаром вони одружаться. здивований іван намагався щось сказати. та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. тільки тепер, мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував піні, пандорському, фандіго й ренаті приєднатися до подорожі. іван був у захваті. а мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
Першою, історичною, темою повісті «Дорогою ціною» є зображення героїчної боротьби селян-кріпаків за волю. Вступна частина, у якій становище українського народу порівнюється з уярмленим диким туром, відіграє роль експозиції. Перші розділи твору знайомлять читача з обставинами життя головних героїв: Остап Мандрика змушений тікати від пана, який погрожує «оббілувати» його «за сміливе слово». Кохану Соломію пан силоміць віддав заміж «за хурмана». І хоч як важко було Остапові залишати рідну сторону, проте він зважується на втечу. Вірна Соломія наздоганяє його у дорозі. Подолавши нелегкий шлях, герої разом із такими з бідаками чекають перевозу через Дунай на турецький бік. Але зненацька з'являються козаки, Остап із Соломією ховаються від переслідування у плавнях. Коли нарешті вони перетинають Дунай, випадкова куля зранює юнака. Ці обставини приводять утікачів до циган, причетних до крадіжок і вбивства. Остапа арештовують разом із циганами. Усі спроби Соломії визволити коханого не увінчалися успіхом. Тоді вона зважується на відчайдушний учинок: разом із Іваном Котигорошком організовує напад на вартових, але гине у холодних дунайських хвилях. В епілозі зображено старого Остапа, який не забув свою Соломію, через роки пронісши кохання до неї. Отже, другою, романтичною, психологічною темою твору є вічність і незнищенність кохання.
Ивана Франко называют Каменщиком, титаном работы, который высоко поднял украинское слово. В его лице счастливо соединились великий писатель, глубокий ученый-гуманитарий, активный общественный деятель. Творческое наследие Франко в самом деле впечатляет – четыре тысячи работ! Как отмечают исследователи, Иван Франко –один из немногих в мире авторов, который свободно писал на трех языках (украинском, польском и немецком) , а переводил с 14 языков. Литературную деятельность он начал в 1868 году. Среди наиболее известных произведений –стихотворение «Каменщики» (1878), «Вечный революционер» (1880), «Не время, не время.. » (1880, со временем стал одним из национальных гимнов) ; поэма «Моисей» (1905), повести «Борислав смеется» (1881), «Захар Беркут» (1883), «Для домашнего костра» (1897), «Перекрестные тропы» (1907), драма «Украденное счастье» (1893), сказка-поэма для детей «Лиса Никита» (1890). При жизни Франко было издано несколько сборников его литературных произведений, например, поэтические сборники «С вершин и низин» (1887), «Завядшая листва» (1896), «Мой Измарагд» (1897). Литературное наследие Франко определяется новаторскими чертами, а именно освобождением от описательства, бытовизма, морализаторства, псевдоромантики, которые продолжали существовать еще и в произведениях последних десятилетий ХІХ столетия. Своей поэзией, прозой, драматургией он обогатил украинский классический реализм, поднял нашу литературу на новую, качественно высшую степень. Его творчество было подчинено высоким задачам развития социального и национального самосознания украинского народа: Франко сделал весомый вклад в расширение и обогащение общественно-психологической и философско-моральной проблематики нашей литературы. В его произведениях появился образ социально активного героя, органически связанного своей деятельностью с жизнью широких народных масс. В прозведениях Франко показано вызревание, пусть медленное и противоречивое, самосознания, человеческого и национального достоинства представителей разных социальных слоев. Это является одним из самых весомых достижений творчества Франко. Бросается в глаза подъем писателем духовного, морального потенциала человека, его внимание к духовному возрождению и общественному самоопределению личности, философсико-психологическое осмысление ее роли в жизни, ее настойчивый, часто драматически-трагический поиск счастья. Именно эти качества творчества Франко, постоянные художественные поиски писателя и определяют место его наследия в национальной и мировой литературе. В 50-томном собрании сочинений Франко 18 томов отведены избранным сочинениям ученого в области теории и истории литературы, литературной критики, фольклористики, этнологии. Считал, что литература должна художественно исследовать действительность в разных параметрах. Писатели должны ориентироваться на новейшие достижения наук о человеке и обществе. Только тогда литература сумеет осмыслить ведущие тенденции развития человечества, выяснить важные взаимоотношения между личностью и обществом. В задачи художника входит всестороннее изучение внутренней жизни человека, выявление здоровых начал народной морали и этики, мироощущение и мировосприятие народа. Франко - автор более ста прозаических произведений. Естественно, что не все из них однородные по художественной стоимости. Особенностью прозы писателя является ее выраженная тенденциозность, которая иногда переходит в публицистичность, схематическую иллюстрацию политических идей, как, например, в повести «Борислав смеется» (1881-1882). Среди драматургических произведений Франко несомненным достижением является пьеса «Украденное счастье» (1893).
ответ:
минуло п'ять років. кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
одного разу вирішив іван сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з мілкою податися до чудової столиці. навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. але тепер іванові це не здалося дивним. проте його увагу метушня на площі. річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. служник порядку продовжував:
- послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. поверни власникові кишеньковий годинник. попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
голос, що звучав, здався іванові дуже знайомим. ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. іван сила люб’язно усміхнувся. запала тиша. люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був міха голий.
почалась довга душевна розмова. друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. похвалився, що на новій роботі пристойна платня. у важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. незабаром вони одружаться. здивований іван намагався щось сказати. та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. тільки тепер, мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував піні, пандорському, фандіго й ренаті приєднатися до подорожі. іван був у захваті. а мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
объяснение: