Головна героїня твору Софійка переїзжає зі своїми батьками та маленьким братиком Ростиком до нової квартири. Її тітонька сніжана виходить заміж за Валентина, з яким познайомилася у лікарні. Вона працює медсестрою в травматологічному відділенні, а Валентин тоді зламав ногу, тому що він футболіст. Мати Софійки шиє весільне плаття для Сніжани. У Софійки був друг Сашко, він з бідної родини, продавав кошенят ( до речі, саме так у дівчинки з`явилася нова подружка Білка), міряв людям вагу за 10 копійок. Також Софійка була закохана у Вадима Кулаківського, він вів поганий образ життя, не зважаючи на те, що в нього була забезпечена сім`я. З ним жила тільки бабуся. Як хлопець сказав, "гроші ведуться, а щастя - ні гама".
У них в квартирі була шафа і коралі. Ці речі були сімейною реліквією. Жінки в Софійчиному роду вдгали їх на весілля. Пізніше Софійка дізналася, що шафа чарівна. Якщо вдягти коралі, замикнутися там з фотографією в руках і сказати "коралі" можна переміститися в той момент, що на фотографії. Над Софійчиною квартирою в іншій відбувалося щось незрозуміле у повню. Там хтось кричав. А зранку все вгамовувалося. Так відбувалося кожен повний місяць. Якось Сашко запропонував перевірити, що там відбувається. Вони забралися через вікно у квартиру і знайшли там світлину. Софійка з Сашком, за до шафи опинилися у світлині. Перед грозою діти зрубали шовковицю, і тим самим запобігли смертям людей. Крики в повню вгамувалися. Прокляття було відмінено.
Потім у творі описуються події, сон дівчинки, коли діти подорослішали і Софійка стала Сашковою Русалонькою. Объяснение:
Що таке краса? напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. я вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а тому - й розуміння світу. краса - дещо непідвладне людині: ми не можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. ми лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. проте вона необхідна людству. лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. як би ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? це, на мою думку, неможливо. я вважаю вислів джека лондона справедливим: " краса - абсолютна. людське життя, все життя підкоряється красі. краса вже існувала у всесвіті до людини. краса залишиться у всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. краса не залежить від незначної людини, що борсається у багнюці". наше життя повність підкорюється красі, а тому дуже важливо вміти бічити та цінувати її.отже, погляньте навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? напевно, просто зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх, звісно, набагато більше). ми звикли не цінувати те, що маємо, не розуміти, як це важливо для нас. я вважаю, потрібно слідувати пораді олександро д'авенія: " шукати красу всюди, де тільки можна її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. для цього і живу на світі". лише тоді, коли ми навчимося бічити прекрасне на землі, ми побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.p.s. за бажанням можеш прибрати деякі речення, або замінити своїми - я лише дала "скелет". до речі, якщо ти вважаєш, що використання цитат для твого красу ще зарано, можеш просто прибрати їх, або замінити непрямою мовою, або перетворити їх на свої висловлювання. сподіваюсь, допоміг)
Що ще треба для щастя? Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною. А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на’чужий біль, прагнення до захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків. Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?.. Отакий я винайшла б боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства. Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими гачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку). А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро. …А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим. І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.
Події відбуваються у місті Вишнополі.
Головна героїня твору Софійка переїзжає зі своїми батьками та маленьким братиком Ростиком до нової квартири. Її тітонька сніжана виходить заміж за Валентина, з яким познайомилася у лікарні. Вона працює медсестрою в травматологічному відділенні, а Валентин тоді зламав ногу, тому що він футболіст. Мати Софійки шиє весільне плаття для Сніжани. У Софійки був друг Сашко, він з бідної родини, продавав кошенят ( до речі, саме так у дівчинки з`явилася нова подружка Білка), міряв людям вагу за 10 копійок. Також Софійка була закохана у Вадима Кулаківського, він вів поганий образ життя, не зважаючи на те, що в нього була забезпечена сім`я. З ним жила тільки бабуся. Як хлопець сказав, "гроші ведуться, а щастя - ні гама".
У них в квартирі була шафа і коралі. Ці речі були сімейною реліквією. Жінки в Софійчиному роду вдгали їх на весілля. Пізніше Софійка дізналася, що шафа чарівна. Якщо вдягти коралі, замикнутися там з фотографією в руках і сказати "коралі" можна переміститися в той момент, що на фотографії. Над Софійчиною квартирою в іншій відбувалося щось незрозуміле у повню. Там хтось кричав. А зранку все вгамовувалося. Так відбувалося кожен повний місяць. Якось Сашко запропонував перевірити, що там відбувається. Вони забралися через вікно у квартиру і знайшли там світлину. Софійка з Сашком, за до шафи опинилися у світлині. Перед грозою діти зрубали шовковицю, і тим самим запобігли смертям людей. Крики в повню вгамувалися. Прокляття було відмінено.
Потім у творі описуються події, сон дівчинки, коли діти подорослішали і Софійка стала Сашковою Русалонькою. Объяснение: