Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю.
Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і безталанний селянин залишився взагалі ні з чим. Гроші однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,
Навіщо й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
Вони б усюди брехні рознесли,
Зробили б бугая із мухи:
«І так, і перетак, ми бачили, були».
Дознався я, що Білочка служила,
Нічого не робила;
Було їй сказано: нікуди не втікать
І панову хандру потроху розважать.
Марудна служба, що й казати;
Аж жижки трусяться скакати,
А тут сиди, очицями моргай.
Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
І Білочка свого діждала —
Старенька і беззуба стала;
Пора прийшла —
І службу відбула.
За те чумацький віз оріхів наділили;
Хоч слово панове справдили,
Аж любо глянути — оріх в оріх,—
Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,
Та тільки що ж? Дивись на них:
Дали тоді, як нічим гризти.
Є приказка весела: їж,
Коли роток ще свіж,
А то, як прийде час, зов’яне,
Тоді ніщо вже не загляне.