бджола мала а йта працює
Объяснение:
У народі дуже часто людину, котра старанно працює, порівнюють із бджолою. Здавалося б, чому, адже людина й комаха не дуже схожі? Та якщо замислитись про життя бджоли, все стає зрозумілим. Тільки-но народившись і трішки набравшись сили, ця комашина починає працювати й робить це невпинно до кінця життя: щодня вона налітує до десятка кілометрів у пошуках нектару, потім перетворює його на мед, а водночас дбає про нові покоління бджілок. Люди дуже поважають цих трудівниць, та не тільки за смачний результат їхньої праці, запашний мед, а й за сам б життя. Змалечку нас привчають до праці й поваги до праці інших.
Малу дитину починають виховувати, коли вона вже може ходити. І саме з тих пір батьки привчають її не смітити, дбати про свій одяг, прибирати за собою іграшки. Це відбувається не тому, що вони свідомо чи несвідомо хочуть дошкулити малечі, а саме щоб прищепити їй відчуття поваги до праці іншого — адже мама чи тато прибрали в оселі, випрали й випрасували одяг. Водночас дитину привчають працювати, і кожного разу після вдалого вчинку батьки нахвалюють, заохочують малюка.
Пізніше дитині пояснюють, що всі люди працюють. І ті, хто ходить до дитячого садочка, і школярі, і студенти, і мами з татами, і бабусі з дідусями, просто в кожного з них своя праця. Для дітей і молоді це навчання, для дорослих — робота й оселя, для старших людей — піклування про молодших. Кожен має свої обов’язки як поза домом, так і в оселі: це прибирання, прання, догляд за домашніми тваринами, купування продуктів для родини, піклування про малюків. І знову на думку повертається маленька комашка, завзятий робітник — бджола.
Повага й визнання — винагорода для людини, котра присвячує своє життя праці. Скільки років існують нагороди для робітників — почесні медалі й ордени, грамоти, подарунки. Напевне, у кожному місті є вулиця Героїв Праці та інші, названі На честь визначних робітників. Та й у кожній родині є свої герої. Завжди із величезною щирою повагою говорять про дідуся чи бабусю, котрі майже все життя пропрацювали на заводі чи фермі або в іншому місці. Кожна робота заслуговує на повагу, незалежно від її престижності.
Серед творів, прочитаних за шкільною програмою у 8-му класі, повість-казка Ю. Винничука «Місце для дракона» вразила мене найбільше. Це дуже незвична оповідь, тому що авторові вдалося знищити стереотипи, які є в пересічного читача. Адже кожен із нас упевнений, що дракон є втіленням зла, а лицар-визволитель — добра.
Добро і зло у повісті Юрія Винничука помінялися місцями: люди стали потворами, а дракон Грицько більше людина, ніж мешканці галицького князівства Люботин, де відбуваються події. Читаючи твір, ми розуміємо, що автор, змальовуючи персонажів, використовує алегорію. Словник дає нам таке визначення цього терміна: «Алегорія б двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями». Поміркуймо, у чому ж алегоричність образів казки-повісті «Місце для дракона»?
Головні герої твору Ю. Винничука — схожий на метелика добрий дракон Грицько, який пише вірші; мудрий пустельник, що навчає його грамоти, та хитрий князь, який прагне смерті чудовиська. На мою думку, в образі дракона Юрій Винничук зобразив щиру людину, яка не прагне робити іншим зла. Вона талановита, розумна, мрійлива, наївна та довірлива. Князь — утілення підступної, підлої людини, яка заради досягнення своїх цілей здатна йти до кінця, руйнуючи все на своєму шляху, навіть людські долі. Такі особистості уміють увійти в довіру, а потім зрадити друзів, морально знищивши їх. В образі пустельника змальовано досвідчену, розумну людину, яка уміє відрізняти добро від зла, бачити справжню сутність особистості, не зважаючи на зовнішність. Такі люди уміють навчати інших, піклуватися про них, це мудрі наставники, які люблять своїх вихованців та вірять у них.
Власне, в образах дракона та пустельника показані порядні люди, які не чинять зла, а роблять все для того, щоб світ став кращим. Змальовуючи образ князя, автор нагадує нам, якими не треба бути, а також указує на особистостей, яких треба уникати.
Вважаю, що всі ми бачили у своєму житті й людей, схожих за характером на дракона Грицька, а також подібних до люботинського володаря чи на дбайливого пустельника. Мені хотілося б, щоб доля давала нам більше зустрічей із «драконами» та «пустельниками», а не з підступними «князями»!