Святослав — єдиний син княгині Ольги. Про його хоробрість знали всі сусідні держави, бо князь усе своє життя провів у походах, у полі, зі своїми воїнами, які дуже любили мудрого ватажка.
На ворогів нападав не раптово, а посилав спершу посла, який переказував воєнний виклик "Іду на ви!" Таким гарним звичаєм здобув Святослав пошану навіть у недругів.
Багато воєн закінчив князь переможно, багато воєнної здобичі привіз до України. Одержував перемоги і над хозарами на Поволжі, і над болгарами на Балканах. Літописці розповідають про славний похід князя на Царгород. Хитрі греки хотіли підкупити Святослава дорогими дарунками, які він роздав своїм прибічникам, а собі взяв тільки меч. Коли посли переказали про це імператорові, то він промовив: "Це хоробрий вождь, якщо він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!"
Крилатими стали слова хороброго князя, промовлені воїнам під містом Коростенем: "Нема вже нам де подітися! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі руської та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!"
Коли Святослав повертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Печеніги зрадливо напали на військо князя біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші був такий напис: "Чужого шукаючи — своє втратив!"
Загинув князь Святослав молодим (тридцятирічним). Помстилися вороги йому за те, що не тільки захищав свої землі, а й ходив на чужі.
Але його спадкоємець — син Володимир — продовжив справу батька й примножив славу України.
Объяснение:
сори что длинно
Серед табунів мовчазної риби народилась не така, як усі – балакуча. З віком балакучість риби не зникла, як сподівались батьки, і їм було незручно, що належать до однієї родини. Говірка риба це розуміла, тому вирішила шукати інший табун риб, але ніде не знаходилось співрозмовника. Більше того, рибна громада присудила видалити її з води, тому на спинах винесли на берег. Одного разу риба наважилась заговорити з рибалкою і вони потоваришували. Згодом рибалка запросив її до себе додому. Але чоловік забув попередити жінку, що його приятель – риба, тому колишня мешканка річки була використана як доповнення до обіду. На сковорідці рибалка не впізнав свого приятеля, адже балакуча риба стала такою, як решта, тому що від інших відрізнялася тільки голосом.