Моїм улюбленим літературним героєм є Олесь з твору українського письменника Григора Тютюнника «Дивак». Чим мені сподобався саме цей персонаж?
По-перше, своєю реалістичністю. Опис простого сільського хлопчика, його вчинки і дії явно не вигадані автором, а взяті з життя. В анотаціі до цієї повісті зазначено, що вона є автобіографічною, тобто прототипом головного героя є сам письменник.
По-друге, Олесь вразив мене своїм добрим серцем і ставленням до природи, як до живої істоти. Це зворушливо і незвично, тому що контрастує з жорстокою і черствою дійсністю, в якій ми живемо, зі споживацьким ставленням до навколишнього світу.
По-третє, мені близький внутрішній світ Олеся. Цей хлопчик багато в чому схожий на мене. Я теж дуже люблю тварин і не можу собі уявити, як можна їх ображати. На відміну від Олеся, я живу не в селі, а в місті, але мене теж захоплює краса мого рідного краю. Мені подобається гати за птахами, милуватися деревами та квітами. Найбільше я люблю весну, коли природа пробуджується від зимового сну, і рослини тішать око своїм цвітінням.
Коли є добро, йому обов’язково протистоїть зло. Цей закон світобудови характерний і для літературної творчості. В повісті зло у вигляді людської байдужості, егоїзму, нетерпимості до інакомислення уособлюють дід Прокіп та Федько Тойкало. Інші персонажі знеособлені, але їхнє ставлення до Олеся відомо: дивак.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої.Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір. Життя Тараса Шевченка — подвиг. Я часто замислююсь, чи може людина жити без мистецтва, без літератури, без пісні? Думаю, ні. Ким би вона не була, людина не може існувати без спілкування зі світом прекрасного.Багато митців, які своїм талантом зворушили людські серця, не дають нам цього зробити.Безсмертне ім’я Тараса Шевченка та його твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.Поет вийшов з народу, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнювали серце письменника ненавистю до гнобителів. Разом з тим, він безмежно любив свою Батьківщину, свою Україну, любив її народ і, дивлячись на його страждання, не міг мовчати.Все життя Тараса — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до світлого майбутнього, до повірити в свої сили, запалити в ньому вогонь ненависті до пригноблювачів.Два геніі мала Україна — пісню і поета Шевченка, рівного якому в історії духовності важко знайти. Він дорого заплатив за своє безсмертя. Доля з лишком відпустила йому страждань. Та він завжди лишався вірним своїй рідній Україні. Шевченко знав її минуле, бачив сучасне, і йому було гірко від того, що бачив
Цитатна характеристика. (Соломії) «Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік,і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»- «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».- «Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»- «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…»- Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу.- «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»- «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».- «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди».- «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…».- «Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».- «Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».- «Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба».- «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…»
Объяснение:
Моїм улюбленим літературним героєм є Олесь з твору українського письменника Григора Тютюнника «Дивак». Чим мені сподобався саме цей персонаж?
По-перше, своєю реалістичністю. Опис простого сільського хлопчика, його вчинки і дії явно не вигадані автором, а взяті з життя. В анотаціі до цієї повісті зазначено, що вона є автобіографічною, тобто прототипом головного героя є сам письменник.
По-друге, Олесь вразив мене своїм добрим серцем і ставленням до природи, як до живої істоти. Це зворушливо і незвично, тому що контрастує з жорстокою і черствою дійсністю, в якій ми живемо, зі споживацьким ставленням до навколишнього світу.
По-третє, мені близький внутрішній світ Олеся. Цей хлопчик багато в чому схожий на мене. Я теж дуже люблю тварин і не можу собі уявити, як можна їх ображати. На відміну від Олеся, я живу не в селі, а в місті, але мене теж захоплює краса мого рідного краю. Мені подобається гати за птахами, милуватися деревами та квітами. Найбільше я люблю весну, коли природа пробуджується від зимового сну, і рослини тішать око своїм цвітінням.
Коли є добро, йому обов’язково протистоїть зло. Цей закон світобудови характерний і для літературної творчості. В повісті зло у вигляді людської байдужості, егоїзму, нетерпимості до інакомислення уособлюють дід Прокіп та Федько Тойкало. Інші персонажі знеособлені, але їхнє ставлення до Олеся відомо: дивак.