:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.
Оглядівський живе спогадами про сім’ю. В нього щасливо склалося власне подружжя (можливо тому він один вижив, щоб повернутися до сім’ї). Добровський намагався відсіяти винуватця несправедливості життя; Дружина Добровського й Пшилуського — повії. Сабо, із ознаками злобної нетерплячки, чекає найслабшого у танці; Сабо ніхто не чекає з війни. Бояні опановує лише одна думка: блискавична смерть. Ніколич жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті. А дух Штранцінгера «ширяє вже далеко від нас… поза межами болю.» Його дівчина наклала на себе руки.
