Гетьман І. Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявили найвищу мету українського народу - прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникла й по його смерті. У Росії переломним моментом у трактуванні постаті І. Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був змінений на знак мінус.
Українські письменники другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., використовуючи легенду про молодечі пригоди І. Мазепи, а також її літературні інтерпретації, виробили власну традицію - зображення образу гетьмана-патріота. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об'єктивно висвітлювати постать "злочинного" гетьмана. І тільки з ХХ ст. в iсторичнiй романiстицi набуває сили тенденцiя до всебiчного, багатопланового й об'єктивно-психологiчного зображення.
Письменник звернувся до постаті І. Мазепи зовсім не випадково: цією дилогією він продовжував реалізовувати задуману ним серію історико-пригодницьких романів про національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів. Цю серію, зрештою, склали трилогія "Богдан Хмельницький", дилогія про Івана Мазепу, а також романи "Останні орли" і "Разбойник Кармелюк" .
Оминаючи цензурні перешкоди, М. Старицький спробував об'єктивно відобразити соціально-політичну ситуацію середини 60-80-х рр. ХVII ст. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби П. Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. У романі "Молодость Мазепы" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руина" репрезентує І. Мазепу на службі у гетьмана П. Дорошенка. На цьому тлі письменник зрепродукував основні чинники формування особистості, світоглядних передумов державної діяльності І. Мазепи, показав його державницькі прагнення, значний вплив на українське культурно-громадське життя, передав складність боротьби за національну ідею, яку гетьман виношував усе своє свідоме життя . М. Старицький максимально наближає літературне бачення героя до реальності, показуючи його і як історичну постать, і як звичайну людину, що перебуває у вирі складних життєвих конфліктів. Автор виходить за межі офіційних інтерпретацій діяльності І. Мазепи і моделює його образ із позицій історизму та реалізму.
У розкритті образу гетьмана, його внутрішнього світу, особливостей темпераменту та мотивів поведінки письменник використовував такий прийом як показ внутрішнього світу героя через закоханість. Це насамперед стосунки Мазепи і козачки Галини, які характеризують героя як ніжного, пристрасного, вірного чоловіка, що заради кохання здатен на все. Інша сюжетна лінія, Мазепа-Мар'яна, покликана показати головного героя передусім як високоінтелектуальну й політично освічену людину, сильну, духовно багату особистість, як щирого друга, цікавого співрозмовника та привабливого чоловіка. Інший прийом розкриття особистості Мазепи - це взаємини з матір'ю, що характеризують майбутнього гетьмана як люблячого сина, людину, що пам'ятає та шанує своє коріння, історію свого роду й нації, прислухається до думки мудріших людей.
Історіософсько-мистецька позиція М. Старицького, заявлене в його дилогії про І. Мазепу, мала очевидні новаторські риси. Основна з них та, що виписано образ Мазепи - "не-гетьмана", Мазепи молодого. У дилогії це хоч "іще" не гетьман, але вже помітна й доволі популярна в Україні особистість. М. Старицький так виписує образ і розставляє такі смислові акценти, щоб аргументовано (історично й художньо) заперечити ярлики й міфи, показати І. Мазепу політиком європейського типу і патріотом України. Не те що з прихильністю, а, як відчувається, з пієтетом і зворушенням Старицький "моделює" цей образ, глибоко й послідовно .
Обрaз Мaзепи aпологетизовaний Б. Лепким, він - держaвний діяч, політик, пaтріот, освіченa особистість і людинa зі своїми почуттями і страждaннями. Своєю діяльністю він готувaв фундaмент під держaвну будівлю, бо "нaйвищий зaкон - добро вітчини, говорили стaріші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, тaм горе!" . Його життя було підпорядковaне вищій меті - боротьбі зa незaлежність Укрaїни. Б. Лепкий розкрив склaдну поведінку Мaзепи, який змушений був ховaти свої зaміри від усіх і шукaти шляхів звільнення від московського ярмa. Доля вирішилa вагання гетьмaнa нa користь шведів: "Щaстя, видимо, хилилося нa бік Кaрлa ХІІ. Тaк можнa було собі гaдaти. Це було гетьмaнові по душі. .
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
– Лесю, вас називають геніальною Поетесою, дочкою Прометея, романтичною непересічною особистістю, а от мати нагородила Вас псевдонімом – Українка. Чому саме таким?
– Усе дуже просто, адже цей почесний псевдонім вказує на моє походження, на те, що я не соромлюсь своєї національності, захищаю Батьківщину сильним словом, а також доводжу світу, що українська література нічим не гірша зарубіжної й має своє почесне місце в серці кожного читача.
– Мати мала великий вплив на вас, але й уся сім’я до розвинутися вашим здібностям?
– Звісно. В родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання іноземними мовами. Мій дядько, Михайло Драгоманов, – відомий публіцист, критик, історик. Мати, Олена Пчілка, – відома письменниця. Старший брат, Михайлик, рано зацікавився книгами, завдяки чому і навчив мене, чотирирічну дівчинку, читати разом із ним. Тому мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини, але від того не менше кололи мене поетичні терни.
Гетьман І. Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявили найвищу мету українського народу - прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникла й по його смерті. У Росії переломним моментом у трактуванні постаті І. Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був змінений на знак мінус.
Українські письменники другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., використовуючи легенду про молодечі пригоди І. Мазепи, а також її літературні інтерпретації, виробили власну традицію - зображення образу гетьмана-патріота. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об'єктивно висвітлювати постать "злочинного" гетьмана. І тільки з ХХ ст. в iсторичнiй романiстицi набуває сили тенденцiя до всебiчного, багатопланового й об'єктивно-психологiчного зображення.
Письменник звернувся до постаті І. Мазепи зовсім не випадково: цією дилогією він продовжував реалізовувати задуману ним серію історико-пригодницьких романів про національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів. Цю серію, зрештою, склали трилогія "Богдан Хмельницький", дилогія про Івана Мазепу, а також романи "Останні орли" і "Разбойник Кармелюк" .
Оминаючи цензурні перешкоди, М. Старицький спробував об'єктивно відобразити соціально-політичну ситуацію середини 60-80-х рр. ХVII ст. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби П. Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. У романі "Молодость Мазепы" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руина" репрезентує І. Мазепу на службі у гетьмана П. Дорошенка. На цьому тлі письменник зрепродукував основні чинники формування особистості, світоглядних передумов державної діяльності І. Мазепи, показав його державницькі прагнення, значний вплив на українське культурно-громадське життя, передав складність боротьби за національну ідею, яку гетьман виношував усе своє свідоме життя . М. Старицький максимально наближає літературне бачення героя до реальності, показуючи його і як історичну постать, і як звичайну людину, що перебуває у вирі складних життєвих конфліктів. Автор виходить за межі офіційних інтерпретацій діяльності І. Мазепи і моделює його образ із позицій історизму та реалізму.
У розкритті образу гетьмана, його внутрішнього світу, особливостей темпераменту та мотивів поведінки письменник використовував такий прийом як показ внутрішнього світу героя через закоханість. Це насамперед стосунки Мазепи і козачки Галини, які характеризують героя як ніжного, пристрасного, вірного чоловіка, що заради кохання здатен на все. Інша сюжетна лінія, Мазепа-Мар'яна, покликана показати головного героя передусім як високоінтелектуальну й політично освічену людину, сильну, духовно багату особистість, як щирого друга, цікавого співрозмовника та привабливого чоловіка. Інший прийом розкриття особистості Мазепи - це взаємини з матір'ю, що характеризують майбутнього гетьмана як люблячого сина, людину, що пам'ятає та шанує своє коріння, історію свого роду й нації, прислухається до думки мудріших людей.
Історіософсько-мистецька позиція М. Старицького, заявлене в його дилогії про І. Мазепу, мала очевидні новаторські риси. Основна з них та, що виписано образ Мазепи - "не-гетьмана", Мазепи молодого. У дилогії це хоч "іще" не гетьман, але вже помітна й доволі популярна в Україні особистість. М. Старицький так виписує образ і розставляє такі смислові акценти, щоб аргументовано (історично й художньо) заперечити ярлики й міфи, показати І. Мазепу політиком європейського типу і патріотом України. Не те що з прихильністю, а, як відчувається, з пієтетом і зворушенням Старицький "моделює" цей образ, глибоко й послідовно .
Обрaз Мaзепи aпологетизовaний Б. Лепким, він - держaвний діяч, політик, пaтріот, освіченa особистість і людинa зі своїми почуттями і страждaннями. Своєю діяльністю він готувaв фундaмент під держaвну будівлю, бо "нaйвищий зaкон - добро вітчини, говорили стaріші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, тaм горе!" . Його життя було підпорядковaне вищій меті - боротьбі зa незaлежність Укрaїни. Б. Лепкий розкрив склaдну поведінку Мaзепи, який змушений був ховaти свої зaміри від усіх і шукaти шляхів звільнення від московського ярмa. Доля вирішилa вагання гетьмaнa нa користь шведів: "Щaстя, видимо, хилилося нa бік Кaрлa ХІІ. Тaк можнa було собі гaдaти. Це було гетьмaнові по душі. .