Відповідь:
Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай».
І сьогодні в серцях українських людей живуть пісні легендарної поетеси-співачки з Полтави Марусі Чурай, що ввійшла в нашу історію світлою, але водночас трагічною постаттю. Легенда про цю талановиту дівчину обросла такими життєвими подробицями, що їх сприймаємо як реальність. Про Марусю Чурай написано повісті, п’єси, поеми. Одним із найвідоміших творів про Марусю Чурай є роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай*.Цей твір зацікавлює та інтригує читача вже з перших рядків, адже починається він досить своєрідно — з кульмінації — суду над Марусею. Дівчину звинувачено у смерті Гриця, її коханого. Біль обпікає душу дівчини, бо вона невинна. Отруту вона приготувала для себе, а Гриць самохіть випив її. Дівчині боляче ще й від того, що вона не може зрозуміти, що сталося з її коханим, чому він змінився, чому зрадив. Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі, тому важко їй простити зраду, тому й відмовляє вона Грицю, який повернувся до неї з каяттям і проханням стати його дружиною. Маруся вважає, що розтоптане зрадою кохання неможливо відродити. Для неї воно було єдине, священне:Моя любов сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі...Маруся не промовила жодного слова виправдання на суді. Свою таємницю вона довіряє лише Сонцю:Не помста це була, не божевілля,Людина спроста ближнього не вб’є.Я не труїла. Те прокляте зілля Він випив сам. Воно було моє.Ці слова звучать як гімн коханню і вірності. Маруся не бореться за своє життя, але її поведінка на суді — це відстоювання людської гідності, справедливості. Тому в даному випадку є всі підстави говорити про «високу* трагедію. Так, образи Марусі і Гриця — трагічні, життєве кредо Марусі — чесність. Вона не скоро зрозуміє причину свого нещасливого кохання. Гриць же «народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому», він метався між двома світами — між піснями й лицарськими ідеалами Марусі та вишня- ківськими достатками й убогістю душі. Він не зміг зрозуміти злету Марусиної душі, повівся з нею жорстоко та егоїстично. Образ ГрицяБобренка надзвичайно складний і трагічний.Вінувесь, крімхібащо серця, поринув у міщанське багно, душа ж його рвалася до Марусиних пісень.Роман у віршах «Маруся Чурай* — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів романупроявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.
Нещодавно я познайомився з творчістю Володимира Симоненка і переконався, що його поезія не залишить жодного з нас байдужим. Автор ставить перед нами питання про те, якою є справжня людина. На мій погляд, людина – це жива істота, що володіє даром мислення і зрозумілою для інших мовою, має здатність створювати та втілювати свої інтелектуальні та моральні якості.
Пристрасним закликом до пробудження внутрішніх можливостей кожного є поезія Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?». На перший погляд таке запитання видається дивним для людини, особливо якщо пригадати, що за часів Радянського Союзу виділятися з натовпу було не прийнятним. Одразу ж стає зрозумілим обурення автора тими, хто добровільно зливається в сіру масу більшості.
Справжня людина – це талант. Але, як усім відомо, ідеальних людей не буває, тому талант у кожного свій. І той живе в доброті та щасті, хто може свої здібності уміло, гармонійно розвинути та спрямувати у правильне русло.
Яскравим прикладом щодо цього є поезія Симоненка «Гей, нові Колумби й Магелани». Та все ж мені здається, що найголовніше, чим відрізняється людина від інших істот, є її душа – внутрішній світ. Бо тільки людина здатна кохати, ненавидіти, дружити, радіти, відчувати гордість, душевний біль.
Поки людина є особистістю, доти й існує її усвідомлення своєї ваги в суспільстві, а також її повага до себе. Отже, чисте сумління, шляхетна поведінка, почуття власної гідності – ось те, що робить людину людиною.
Сів Дмитрик на віз і поїхав шукати його обійшов всі девяти поверхові будинки і найшов його.Поїхали вони до себе на козачину.Через деякий час Дмитрик став один із козаків. А потім він пішов у бій с татарами.І так Дмитрик став спражнім козаком. Кінець.