читач дізнається, що дії тараса бульби є рушійною силою сюжету. розповідь починається з того, що головний герой тарас бульба приймає рішення везти своїх синів на січ. на січі події розгортаються зовсім не так, як планував старий козак: побоюючись, що сини погублять себе у святі і гуляннях, бульба агітує своїх товаришів відправитися в польщу. але і тут не все так просто. кошовий не хоче порушувати мирні домовленості між країнами і відмовляє тарасу. все могло б закінчитися, так і не почавшись, але будучи людиною впертою і наполегливим, бульба організовує переворот. натовп позбавляє кошового права на владу, а на його місце вибирають давнього знайомого тараса бульби (бульба сам шепнув одному з натовпу прізвище, після чого публіка підтримала претендента). тарас бульба ніби власноруч вибудовує русло для подальшого сюжету. аналогічна сцена є і в середині повісті. коли тарас дізнався, що андрій зрадив запорожців, старий козак хотів подивитися своєму синові в очі, а після – помститися йому. в оповідання знову втручається випадок: до козаків дійшли негарні чутки. поки захисники були в польщі, татари розграбували січ і взяли в полон кількох запорожців. якщо до цього моменту козаки одноголосно підтримали ідею тараса залишитися і чекати, поки в дубно закінчаться запаси їжі, щоб потім знову дати бій, то після отриманої інформації, вояки хотіли звести рахунки з татарами. у результаті частина козаків їде, а інші залишаються біля міста дубно.
кульмінація - тарас бульба сам убиває андрия за зрадництво. інша кульмінація - страта остапа. тарас мстить ворогам за сина.
розв’язка – загибель самого тараса бульби
Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006)
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.
Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках із ними (травень 1966)[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».