Объяснение:
1. Приїзд до столиці. Привокзальні пригоди;
2. Німий Міхал заговорив;
3. Іван влаштовується на роботу;
4. Бійка з Велетом;
5. Знайомство з доктором Брякусом;
6. Оглядини тренажерної зали. Підготовка до першого тренування;
7. Заборона працювати. "Твоя робота - це спорт!";
8. Поява таємного поліцейського агента Фікси;
9. Встановлення республіканського рекорду видалось простим;
10. Зустріч Міхи з агентом Фіксою;
11. Іван зустрічає Міху з Фіксою та знаходить поліцейське посвідчення;
12. Рекорд. Журналісти. Фоторепортери;
13. Агент Фікса отямився і дізнався про успіх Івана з газети;
14. На вокзалі, де працював Іван, його вшановують табличкою. На ній сказано, що там працював чемпіон республіки;
15. Доповідь агента Фікси про діяльність злочинців-контрабандистів під керівництвом доктора Брякуса та Івана-сили;
16. Автомобільна аварія;
17. Смерть доктора Брякуса. Звинувачення в цьому Івана;
18. Щоденник доктора;
19. Міха робить сенсацію;
20. Коливання начальника поліції стосовно Івана та його подальшої долі;
21. Нова неволя. Цирк "Бухенбах";
22. Нове життя Івана;
23. Новий номер. Образа Піні;
24. Фікса вербує Піню;
25. Користь оголошення;
26. Міха Голий влаштовується на роботу;
27. Іван перезакохується;
28. Візит Президента. Фото на пам'ять;
29. Погрози звідусіль;
30. Євро-гастролі;
31. 50/50. Заручниця Мілка.
32. Визнання Івана Європою;
33. Пандорський рятує Івана від смерті;
34. Допит Піні;
35. Захисник тварин;
36. Бокс заради Королеви;
37. Фікса рятує Івана;
38. Реабілітація в лікарні;
39. Америка;
40. Піня перед вибором;
41. 150 тисяч гонорару;
42. Перемога Пацаки Макурі;
43. Прощавайте;
Відповідь:
Тобто, чим займалися ?
Валя - це дівчинка, яка жила і навчалася у Києві, з хлопцями вона познайомилася, коли разом з іншими юннатами приїхала у Васюківку подивитися на глобулус. Валя займається танцями і мріє стати балериною. Її друг Ігор каже про Вальку "вона хороший хлопець".
Будка (бо у Вас пише Брудна) - це звичайний хуліганистий київський хлопчисько. Справжнє його ім"я Толик. Таке дивне прізвисько молодший брат Вальки пояснює так: - То його по-вуличному так. Бачили, яка в нього пика? Справжня будка. Будку всі у дворі бояться, але Ява і Павлуша дають йому відкоша. Пізніше, під час нічних пригод у київських печерах, хлопці зрозуміли, що Будка не такий вже й поганий і зуміли потоваришувати з ним.
дід Салимон - судячи з усього, місцевий гуморист та дуже гострий на язик. Він баштанник. цитата: "Він колись, як служив у армії, грав у духовому оркестрі. На найбільшій трубі, що зветься бас-гелікон. Вона й зараз лежить у нього на горищі, схожа на великанського равлика. На свята, коли дід Салимон хильне "по третій", він іноді дає концерт — бубукає у свою трубу".
Ганна Гребенюк - однокласниця Яви і Павлуші. Ганя і Павлуша симпатизують один одному. У вільний час дівчинка займається у художньому гуртку, більш того, вона староста цього гуртка.
Яришка - молодша сестричка Яви. Вона лише пішла до першого класу. Дівчинка дуже жвава, непосидюча і така, що не дасть себе образити. Вона не вимовляє літеру "р". Яву вона називає "загаза чогтова", а інколи здається, що він її навіть трішки боїться.
Антончик Мацієвський - однокласник Яви і Павлуші. З ним до четвертого класу дружив Павлуша, бо у Антончика в саду було багато малини і він пригощав нею Павлушу. З2ясувалося, що товариш з Антончика кепський. У цьому була можливість переконатися як Павлуші (під час гри у фараона на баштані), так і Яві ( історія з привидом на Горбушовій могилі). Одним словом, про нього Ява сказав: "Філософ-теоретик! Антончик Мацієвський, дрефло і нікчема".
Старший лейтенант Реваз Пайчадзе закоханий у вчительку Галину Сидорівну. Вони понад рік таємно зустрічалися, але вчителька відмовлялася виходити за нього заміж, вважаючи, що це буде непедагогічно. Він мудрий, справедливий, сміливий, мужній. Саме він урятував з затопленої хати маленького хлопчика. Його люблять і поважають підлеглі солдати. Ява так каже про нього: "... командував він солдатами по хлоп'ячому просто, без начальницького тону, і я подумав, що як мені коли-небудь у житті доведеться командувати, я буду командувати саме отак".
Пояснення:
Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. у сім'ї ремісника на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, родина переїхала до Харкова. Спочатку він навчався в Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Перші вірші Вороний почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі. У 1893 р. він надрукував перший вірш "Не журись, дівчино".
У 1895 р. виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.
М. Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря". З 1897р. був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901р. Вороний залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур".
У1910 р. Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Протягом 1911−1917 pp. видав збірки поезій "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), "Євшан-зілля" (1917).
Після загибелі УНР (Української Народної Республіки) М. Вороний не сприйняв радянської дійсності та емігрував за кордон у 1920 р. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом.
У 1921 р. у Варшаві видав збірку "За Україну!", невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 р. Вороний повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.
Объяснение: