Федько був бешкетником. його дуже часто сварили за постійні витівки. але завжди чесно зізнавався. неподалік жила панська родина. єдиною дитиною там був спокійний костя. і ось одного разу федько знайшов палицю та заявив, що перебереться на інший берег по крижинах. саме було закінчення зими. толя йшов до школи, та раптом вирішив підійти до федька. федько вирішив погуляти крижинами по течії. коли федя виконав цей трюк, толька посперечався з ним, що зможе так само. федько не хотів цього, але толя його вмовив. якщо толя все повторить, федько має віддати йому чижика. ось толька пішов на крижини і почав тонути! лід несеться, хлопчисько не може перейти на іншу крижину - сміливості немає. федько кинувся на поміч. коли хлопчина виштохнув тольку на берег, тоді сам звалився у воду. ледь вилізши з крижаної води, він майже не дишав. глядачі цієї ситуації покликали батьків обох хлопців. федька змушували сказати правду, та побачивши, як толька боїться, аби його не насварили, хлопець сказав, що сам штохнув його на лід. вдома батько федька випоров його і хлопець зліг с температурою. пролежавши 3 дні, він помер. коли несли труну з федьком, толька лише виглянув з вікна, а потім пішов грати з федьковим чижиком.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»
Порівняння: тече вода в синє море, та не витікає.