Афоризми Григорія Сковороди вражають своєю актуальністю вже не одне покоління людей. У повсякденному житті ми щодня стикаємося з ситуаціями, коли важливо отримати пораду, яка б направила нас у правильне русло. Саме такими «вказівниками» і є афоризми та вислови великого філософа.
Поставши на тернистому шляху під назвою «життя», людина змушена день за днем боротися за своє існування, намагаючись стрибнути вище своєї голови. Ніхто не любить пасти задніх, і саме система конкуренції змушує нас йти далі, не опускаючи рук. Заставляє нас вдосконалюватись.
«Бери вершину — і матимеш середину», — ці слова філософа є як ніколи доцільними у випадку, коли людина намагається досягнути чогось. Перед тим як ставити перед собою ціль, варто спитати себе: чи відповідаю я бажаному рівню? Чи гідний я досягнення цієї мети?
Поставивши перед собою високу планку, людина повинна розуміти, що її може чекати як успіх, так і невдача. Віра у себе — це важлива риса, але іноді однієї віри замало. Щоб досягнути бажаної мети, потрібно день за днем йти до неї, важко працювати, ставати кращим. Потрібно памятати: нічого з неба не паде, окрім снігу та дощу. Тільки справжня наполегливість приводить до успіху.
Націлившись на вершину, ми повинні розуміти, що попереду — важкий і повний перешкод шлях. На такій «дорозі виживання» потрібно забути про лінь, відчай і жаль до себе.
Середина — це не завжди те, чого ви насправді прагнули. Але це вже щось. Кожна ідея, приведена в життя, кожна ціль, досягнута важкою працею, кожен крок, зроблений у бік бажаної мети — це і є щоденна боротьба, шлях до вершини. Йдучи до чогось, в глибині душі потрібно памятати, що нас може чекати і успіх, і крах.
Частою помилкою людей є їхнє бажання мати все і відразу. Але хіба дятел може обробити все дерево з першого підходу? Він старається зробити все, що в його силах, але, як правило, досягає тільки «середини». Та чи поганий це результат?
Кожен із нас — вершитель власної долі. Усі ми дивимося на речі по-різному. Для когось «вершина» — це тільки «середина», а для інших «середина» — це вже «вершина». Йдучи до мети, потрібно вміти чітко ставити перед собою ціль: взяти вершину та не опустити рук, якщо отримаєш середину.
Объяснение:
Главные герои «Мастера и Маргариты»
Произведение Булгакова представляет собой «роман в романе», и главные герои «Мастера и Маргариты» Булгакова в части, повествующей о пребывании Сатаны в Москве – Воланд, Мастер и Маргарита, Иван Бездомный.
Воланд
Сатана, Дьявол, «дух зла и повелитель теней», могущественный «князь тьмы». Посетил Москву в роли «профессора черной магии». Воланд изучает людей, разными стараясь проявить их суть. Посмотрев на москвичей в театре-варьете, делает вывод о том, что они «обыкновенные люди, в общем, напоминают прежних, квартирный вопрос только испортил их». Давая свой «великий бал», вносит беспокойство и смятение в жизнь горожан.
Бескорыстно принимает участие в судьбе Мастера и Маргариты, возрождает сожженный роман Мастера, позволяет автору романа сообщить Пилату, что тот прощен.
Настоящее обличье Воланд принимает, оставляя Москву.
Мастер
Бывший историк, отрекшийся от своего имени, написавший гениальный роман о Понтии Пилате. Не выдержав травли критиков, оказывается в психиатрической лечебнице. Маргарита, возлюбленная Мастера, просит Сатану любимого. Воланд выполняет и Иешуа, прочитавшего роман – дать Мастеру покой.
«Прощание свершилось, счета оплачены», и Мастер с Маргаритой обретают покой и «вечный дом».
Маргарита
Красивая и умная женщина, жена «очень крупного специалиста», ни в чем не нуждавшаяся, не была счастлива. Все изменилось в момент встречи с Мастером. Полюбив, Маргарита становится его «тайной женой», другом и единомышленником. Она вдохновляет Мастера на роман, побуждает бороться за него.
Заключив сделку с Сатаной, исполняет роль хозяйки у него на балу. Милосердие Маргариты, просящей пощадить Фриду вместо для себя, защита Латунского, участие в судьбе Пилата смягчают Воланда.
Стараниями Маргариты Мастер , оба покидают Землю со свитой Воланда.
Бездомный Иван
Пролетарский поэт, написавший по заданию редактора антирелигиозную поэму об Иисусе Христе. В начале романа –, «человек невежественный», недалекий, считает, что «сам человек и управляет» своей жизнью, не может поверит в существование Дьявола и Иисуса. Не справившись с эмоциональным напряжением от встречи с Воландом, оказывается в клинике для душевнобольных.
После встречи с Мастером начинает понимать, что стихи его «чудовищны», обещает никогда больше не писать стихов. Мастер называет его своим учеником.
В финале романа Иван живет по настоящей фамилией – Понырев, он стал профессором, работает в институте истории и философии.
Вылечился, но иногда так и не может справиться с непонятным душевным беспокойством.
Список героев романа велик, все, кто появляется на страницах произведения, углубляют и раскрывают его смысл. Остановимся на наиболее значительных для раскрытия замысла автора персонажах «Мастера и Маргариты» Булгакова.
Свита Воланда
Фагот-Коровьев
Старший подручный в свите Воланда, ему поручаются самые ответственные дела. В общении с москвичами Коровьев представляется секретарем и переводчиком иностранца Воланда, но непонятно, кто он в действительности: «маг, регент, чародей, переводчик или черт его знает кто». Он постоянно в действии, и, что бы ни делал, с кем бы ни общался, кривляется и паясничает, кричит и «орет».
Манеры и речь Фагота резко меняются, когда он говорит с теми, кто заслуживает уважения. С Воландом разговаривает почтительно, чистым и звучным голосом, Маргарите распоряжаться на балу, ухаживает за Мастером.
Лишь при последнем появлении на страницах романа Фагот предстает в истинном образе: рядом с Воландом скакал на коне рыцарь «с мрачнейшим и никогда не улыбающимся лицом». Когда-то наказанный за неудачный каламбур на тему света и тьмы ролью шута на долгие века, теперь он «свой счет оплатил и закрыл».
Азазелло
Демон Воланда. Внешность «с торчащим изо рта клыком, безобразящим и без того невиданно мерзкую физиономию», с бельмом на правом глазу, отталкивающая. Его основные обязанности связаны с применением силы: «надавать администратору по морде, или выставить дядю из дому, или подстрелить кого-нибудь, или какой-нибудь еще пустяк в этом роде». Покидая землю, Азазелло принимает настоящий облик – облик демона-убийцы с пустыми глазами и холодным лицом.
Кот Бегемот
По определению самого Воланда его – «шут гороховый». Он является пред жителями столицы в виде «громадного, как боров, черного, как сажа или грач, и с отчаянными кавалерийскими усами» кота или полного человека с физиономией, похожей на кошачью. Шутки Бегемота отнюдь не всегда безобидны, а после его исчезновения по всей стране начали истреблять обычных черных котов.
Улетая в свите Воланда прочь от Земли, Бегемот оказывается «худеньким юношей, демоном-пажом, лучшим шутом, какой существовал когда-либо в мире».
Гелла. Служанка Воланда, ведьма-вампир.
Обмеженість людських здібностей постійно стимулює до прогресу. Все, про що ми роздумуємо чи мріємо, рано чи пізно стає реальністю. Можливо, в життя всі плани втілить хтось інший, але це обов*язково станеться.
Людина мріяла літати в небі — з*явились аероплани, літаки та боїнги. Хотіла плавати в океані — тепер не є новинкою судна, кораблі та підводні човни. Сподівалась побачити космос — винайшли дирежаблі та космічні кораблі. А причиною всіх цих відкриттів стали природні амбіції людини розумної.
Насправді, наша природа вимагає парадоксальності та водночас категоричності: будь реалістом — роби неможливе..! Визначення для себе цілей, що потребують надприродніх, надможливих чи надреальних здібностей, постійно стимулюють людський мозок для все нових та більших звершень.
Позитивний результат праці можна побачити лише у випадку сумлінного та відповідального підходу до неї. Але й віра у власні сили та в необхідність досягнути мети роблять дива. Сумнів всіх, хто оточує людину, в її можливостях може двояко на неї вплинути. Комусь це додасть снаги для доказів, що всі помиляються. А комусь буде достатньо для того, щоб впасти духом та кинути будь-яку справу. Це все через невпевненість в собі та букет комплексів, що супроводжують протягом всього життя. А з цим треба боротись..! Яро та нещадно знищувати все, що може підірвати віру в себе хоч на малесеньку частинку.
Якщо ставити перед собою цілі, які іншим здаються неможливими для здійснення, то після того, як досягнеш омріяних вершин починаєш розуміти, що знаходишся лише на середині шляху. Що справжні висоти лише чекають на своїх підкорювачів. І, як кажав У. Беджот: “Найвища насолода — зробити те, що на думку інших Ви зробити не можете