Важливою історичною передумовою організації книгописання в Києво-Печерському монастирі в роки ігуменства Феодосія Печерського стало запровадження ним в обителі Студійського статуту. Один із його приписів (§26) зобов'язував ченців займатися читанням книг у вільні дні від виконання монастирських робіт: «Должно знать, что в те дни, в которые мы свободны от телесных дел, ударяет книгохранитель в дерево и собираются братья в книгохранительную комнату и берёт каждый книгу, и читает до вечера; перед клепанєм же к светильничному ударяет опять однажды книжный приставник и все приходят и возвращают книги по записи; кто же умедлит (опоздает) возвратить книгу, да подвергнется эпитимии»
Для реалізації цього припису на практиці необхідно було організувати книгописання в обителі та розпочати збирання монастирської бібліотеки. Однією з передумов організації книготворення в Печерському монастирі було те, що він з перших же років стає твердинею грамоти. Це випливало з простої необхідності кожного ченця читати Святе Письмо і богослужбові книги
До передумов варто також додати велику ціну книги та їхню відносну рідкість в другій половині ХІст. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. За свідченнями візантійських джерел, за одну книгу в ХІ-ХШст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі [7,312 - 313]. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі, особливо в друг.пол. ХІст. Автор приписки до відомого Мстиславового Євангелія(близько 1115р.), переписаного поповичем Алексою і майстром Жаденом, зазначив: "Цену же евангелия сего един Бог ведае"
Объяснение:
Захар, бувши ще молодим парубком, мріяв навчитися лікувати рани й для цього вибрався в далеку дорогу. Три роки він провів у горах на Коломийщині, у скитського старця-монаха на ім’я Акинтій, що довгі часи жив на Афонській горі. Акинтій чудово вмів лікувати рани й взяв Захара в учні.
Потім Захар Беркут відвідав багато різних міст, був і в Києві, і в Галичі, набув значного досвіду. Він повернувся з мандрівки не лише лікарем, а й громадянином, який знав, що потрібно для щастя його Тухольщини, і вмів навчити інших.