Може щось сподобається. Трішки завелике, то можете скоротити
1. Дід Демʼян – старше покоління стельмахів. Діда Демʼяна поважали за його золоті руки. Він заслужив слави гарного стельмаха не лише у своєму рідному селі, його «..знав увесь повіт».
2. Портрет. Щоб зрозуміти як виглядає дід Демʼян прийшлося збирати інформацію в творі по крихтах, тому що якогось чіткого його опису немає. Але прочитавши твір, можна припустити, що дід Демʼян досить високий, ху-дорлявий чоловік. Михайлик згадує, що коли дідусь сміється, то може хапатися за свій «присохлий живіт». У діда Демʼяна «сіро-блакитнаві» очі під «великими напатланими бровами». Чогось мені здається, що у цих очах майже завжди грають веселі бісики, тому що дідусь у Михайлика ще той жартівник! У нього «сива, аж пожовкла на мiсяцi борода», «порiдiла чуприна», а ще «високе чоло, де в кожнiй зморшцi лежать роки, нестатки, непереробна праця i непереводний піт»
3. Риси характеру: Для діда Демʼяна притаманні таки риси характеру:
а) Він дуже добрий, а ще дбайливий. Навіть односельчани «дивувались i потроху підсміювалися» з цієї надзви-чайної делікатності Демʼяна. Тому що він все життя «жалував в селянствi жiнку». Цього він навчав і онука. Пове-рнувшись пізно з далекої дороги дідусь каже до Михайлика «не будемо будити нi бабуню, нi матiр, — нароби-лись, навихались вони за день, то хай спочивають на здоров'я».
б) А ще дід Демʼян розумний. І хоч він, можливо, не знав грамоти, але у ньому відчувався якийсь природній, вроджений розум, здібності. Не даремно ж слава про нього ширилася «по всiх довколишнiх селах», його всі ша-нували за те, що від «добрий майстер». Дід Демʼян коли дізнався про те, що польське військо під селом покинуло підбитий автомобіль, то «побiг до нього, наче молодий…Дiдусь i їсти не вiдходив вiд автомобiля, бо нiколи не мав дiла з такою машинерiєю, а розiбратися хотiлося до кiнця». І звичайному селянину таки вдалося самотужки розібратися з цим чудом техніки. А ще в словах, думках цього немолодого чоловіка відчувається велика життєва мудрість. В тому, як він розказує онукові про золоті ключі, про «свій вік» зорів є щось філософське.
в) Дід Демʼян працьовитий. Здається, й одного дня він не сидів без діла. Як колишній кріпак він купив в розстро-чку кусочок землі та й «продав за них свою силу й роки». Михайлик згадую, що його дідусь міг співаючи «зроби-ти сiчкарню, драча, крупорушку чи керата,…у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дере-в'янi квiти розкидає по них». «Залiзо й дерево аж спiвали в діда..» Дід не просто вмів це зробити. він всю душу вкладав у свою справу, підходив до роботи з творчим вогником, бо вмів «нехитрим iнструментом вирiзати i прос-ту людину, i святого».
г) Михайлик завжди підкреслює, що його дідусь був веселим, відчайдушним. У творі багато згадок про те, що дід Демʼян «дуже гарно смiється, хапаючись руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево». Він любить жарти, веселу розмову.
4. На мій погляд, дід Демʼян відіграв велику роль у вихованні Михайлика. Тому що він змалечку привчав хлопця до роботи, прищепив йому інтерес до знань, до книг, до навчання. Мріяв бачити його успішним учнем. А ще вчив хлопчика бути справжнім чоловіком та гарною людиною: чесною, працьовитою, доброю, турботливою.
Я б не хотів би мати таке життя як у Павлуся , адже ти не побачиш світу не покохаєш якусь дівчину і взагалі не залишиш після себе ніякого сліду. Я не впевнений , що хочу бути таким як Павлусь. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? У творі Павлусь постає лінивим і наїдженем хлопцем . Його мама важала , що він буде щасливим коли він буде доглянутим і наїдженим . Замість нього робили все наймити і також доглядали за ним . Він завжди спав на печі або під грушею. Ніколи не ходив не вечорниці і не працював . Потім йому парубки кинули хорта який перетворився на скарб. Він зрадів йому. І пізніше він зажив з дружиною і мав працьовитих дітей. На мою думку це не щастя . Щастя це коли ти робиш добрі справи , маєш батьків і здійснює свої мрії.
Відповідь:
Може щось сподобається. Трішки завелике, то можете скоротити
1. Дід Демʼян – старше покоління стельмахів. Діда Демʼяна поважали за його золоті руки. Він заслужив слави гарного стельмаха не лише у своєму рідному селі, його «..знав увесь повіт».
2. Портрет. Щоб зрозуміти як виглядає дід Демʼян прийшлося збирати інформацію в творі по крихтах, тому що якогось чіткого його опису немає. Але прочитавши твір, можна припустити, що дід Демʼян досить високий, ху-дорлявий чоловік. Михайлик згадує, що коли дідусь сміється, то може хапатися за свій «присохлий живіт». У діда Демʼяна «сіро-блакитнаві» очі під «великими напатланими бровами». Чогось мені здається, що у цих очах майже завжди грають веселі бісики, тому що дідусь у Михайлика ще той жартівник! У нього «сива, аж пожовкла на мiсяцi борода», «порiдiла чуприна», а ще «високе чоло, де в кожнiй зморшцi лежать роки, нестатки, непереробна праця i непереводний піт»
3. Риси характеру: Для діда Демʼяна притаманні таки риси характеру:
а) Він дуже добрий, а ще дбайливий. Навіть односельчани «дивувались i потроху підсміювалися» з цієї надзви-чайної делікатності Демʼяна. Тому що він все життя «жалував в селянствi жiнку». Цього він навчав і онука. Пове-рнувшись пізно з далекої дороги дідусь каже до Михайлика «не будемо будити нi бабуню, нi матiр, — нароби-лись, навихались вони за день, то хай спочивають на здоров'я».
б) А ще дід Демʼян розумний. І хоч він, можливо, не знав грамоти, але у ньому відчувався якийсь природній, вроджений розум, здібності. Не даремно ж слава про нього ширилася «по всiх довколишнiх селах», його всі ша-нували за те, що від «добрий майстер». Дід Демʼян коли дізнався про те, що польське військо під селом покинуло підбитий автомобіль, то «побiг до нього, наче молодий…Дiдусь i їсти не вiдходив вiд автомобiля, бо нiколи не мав дiла з такою машинерiєю, а розiбратися хотiлося до кiнця». І звичайному селянину таки вдалося самотужки розібратися з цим чудом техніки. А ще в словах, думках цього немолодого чоловіка відчувається велика життєва мудрість. В тому, як він розказує онукові про золоті ключі, про «свій вік» зорів є щось філософське.
в) Дід Демʼян працьовитий. Здається, й одного дня він не сидів без діла. Як колишній кріпак він купив в розстро-чку кусочок землі та й «продав за них свою силу й роки». Михайлик згадую, що його дідусь міг співаючи «зроби-ти сiчкарню, драча, крупорушку чи керата,…у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дере-в'янi квiти розкидає по них». «Залiзо й дерево аж спiвали в діда..» Дід не просто вмів це зробити. він всю душу вкладав у свою справу, підходив до роботи з творчим вогником, бо вмів «нехитрим iнструментом вирiзати i прос-ту людину, i святого».
г) Михайлик завжди підкреслює, що його дідусь був веселим, відчайдушним. У творі багато згадок про те, що дід Демʼян «дуже гарно смiється, хапаючись руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево». Він любить жарти, веселу розмову.
4. На мій погляд, дід Демʼян відіграв велику роль у вихованні Михайлика. Тому що він змалечку привчав хлопця до роботи, прищепив йому інтерес до знань, до книг, до навчання. Мріяв бачити його успішним учнем. А ще вчив хлопчика бути справжнім чоловіком та гарною людиною: чесною, працьовитою, доброю, турботливою.
Пояснення: