«Гуси-лебеді летять» — це автобіографічний повість Михайла Стельмаха. У ній автор розповідає про своє дитинство.
Починається оподаткування з спогадів малого автора про переліт птахів та розповідь діда. Михайло в дитячому віці дуже любив читати і різними хотів дістати книги (ходив до попа, що дав йому "Космографію" та "Тараса Бульбу"; виміняв за 2 стакана насіння у Юхрима Бабенка збірник казок). Також в оповіданні розказується про сім'ю малого Михайлика. Його дідусь часто розказував онуку цікаві історії, але одного разу спав на вулиці захворів та помер, а за ним померла і бабуся. Мати автора часто ховала книги від нього, бо він читав їх вночі. Батько хлопчика носив його до школи на руках, бо у нього не було чоботів. У творі розповідається про перші потяги автора до літератури. Коли у них проводився спектакль, то хлопчик захотів його побачити, а після перегляду захотів написати власну п'єсу.
Поема Миколи Вороного "Євшан-зілля" розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.
Хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. Не тільки в період існування Київської Русі українці змушені були розлучатися зі своєю Батьківщиною.
Наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. Народне прислів'я недаремно каже: "Нашого цвіту по всьому світу". Чимало українців мешкає тепер у Росії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, країнах Європи...