В анонімній “Історії русів” зображено постаті А Я. Мудрого, Володимира Великого Б. Б. Хмельницького. І. Мазепи В І. Сірка, С. Наливайка Г І. Брюховецького, Я. Cомка
. ДУХОВНЕ І ТІЛЕСНЕ У ЛЮДИНІ Уявлення про тілесне і духовне зазнали в історії культури значну трансформацію. Античність, яка залишила у спадок мистецтво турботи про себе, високо цінувала здорове і красиве людське тіло, що стало не природним, а культурним, наділеним суспільно значимими символами. Зовнішність, манери, жести, одяг - усе це свідчило про походження і становище людини і виражало його ставлення до системи громадського порядку. Стародавні суспільства взагалі надавали значення не стільки тому, що думає або переживає людина, скільки того як він поводиться. Середньовіччя, навпаки, надмірно інтенсифікувало дух і культивувало не стільки турботу про тіло, скільки турботу про душу, в рамках якої вироблялася складна психотехніка стримування афектів і потягів. У нових суспільних умовах все більш важливим ставали бажання, наміри і думки людини і тому контроль за пристрастями душі ставав серйозною суспільною проблемою. Її рішення взяла на себе релігія, ефективно використала для цього процедури покаяння, що діють на основі ретельних класифікацій гріхів. У Новий час основної антропологічної константою зробився розум, сприяє зростанню самодисципліни, стриманості, передбачливості та далекоглядності людей. У класичній філософії людина вважалася господарем власного Я, здатним керувати душевними пристрастями і тілесними бажаннями на основі розуму. Разом з тим безліч мимовільних дій, незрозумілих фобій і неврозів свідчили про те, що вчинки людини визначаються не тільки раціональними суспільними нормами, але і несвідомими афектами, потягами і бажаннями, які з причини їх не моральності витісняються зі свідомості, але залишаються при цьому сильнодіючими мотивами поведінки і викликають або осуджені суспільною мораллю проступки, або у разі придушення цих бажань до найсильнішим нервових розладів. Критика метафізики розуму і реабілітація несвідомого Фрейдом може зрівнятися з коперніканської революцією, що перетворила Землю з центру Всесвіту в рядову планету Сонячної системи. Архіпелаг несвідомого, дослідженням якого займався Фрейд, виявився великим, і дуже своєрідним. Для його вивчення виявилися малопридатними класичні методи рефлексії. Вони були трансформовані або замінені психоаналізом. Однак у Фрейда ще збереглися багато застарілих моральні оцінки несвідомого як зосередження всього порочного і аморального. К. Юнг спробував звільнитися від тиску цих догм і
Так уже склалося, що всі часи людям доводилося рахуватися з громадською думкою. Кожна епоха диктувала свої правила, свої норми поведінки, і суспільство виробляло свої критерії «нормальності». Ще давньогрецький філософ Аристотель у своїх працях висловлював думку, що людина за своєю природою є суспільна тварина, і був абсолютно правий.
Думки оточуючих людей щодо нас - часто річ вельми сумнівної корисності. Зрозуміло, будь-яка розсудлива людина повинна прислухатися до порад авторитетів або просто навчених життям людей, але чи багато в повсякденному житті ми чуємо таких порад? Тим не менш, багато людей деколи щиро вірять в те, що знають, як вчинити правильно, незважаючи на те, що самі перебувають в ситуації, далекій від власних понять «правильності».
Не варто також забувати, що будь-яка думка - річ суто суб'єктивна. Тому якщо викладач на лекції сказав вам, що чоловік не повинен носити довге волосся, начальник на роботі сказав, що його машина краще вашої, а приятель сказав, що та блондинка симпатичніше тієї брюнетки, - не варто сприймати ці слова всерйоз. Можна лише зробити деякі висновки про почуте. А заодно і про людину, яка це повідомив.
На мій погляд, до думки оточуючих потрібно прислухатися лише тоді, коли воно аргументовано. На жаль, в нашому теперішньому світі вам можуть кинути зневажливе «фе!» Тільки через предпочитаемой музики або застарілої моделі телефону, що часом може відбити охоту прислухатися до думки інших людей в принципі. Хоча можна виділити і позитивний момент такої ситуації - формування здатності до власного критичного мислення.
Тому вердикт такий - далеко не кожне стороннє думка заслуговує на увагу. Ось особисто я, наприклад, звертаю увагу на будь-які думки та поради лише в тому випадку, якщо вони виходять від знаючих людей і підкріплені аргументами. Адже варто визнати, що зараз так багато непотрібної інформації навколо (а це телебачення, інтернет, література), яка не заслуговує нашої уваги. Думка оточуючих - то ж велика кількість інформації, тільки спрямована ця інформація не на суспільні маси, а конкретно на вас. Тому в першу чергу думайте самі, а вже потім слухайте, і не забувайте думати про те, що слухаєте.
Б) Богдана Хмельницького і Івана Мазепи)))