"Что такое счастье?", — этот вопрос задавал себе когда-нибудь каждый и не получал на него удовлетворительного ответа. Одному кажется, что счастье — это миг. Другому — труд. Третьему тоже что-нибудь кажется. Но, как ни странно, никто не сможет объяснить это понятие другому так, чтобы тот изменил свое представление о счастье. Это пытались делать многие великие поэты, писатели, архитекторы и другие деятели искусства, прилагая неимоверные усилия, чтобы их герои могли показаться людям счастливыми или наоборот. В этом, на первый взгляд, незначительном штрихе подчас заключалась вся ценность произведения. Знаменитый «Демон» Врубеля всем своим существом показывал, насколько он несчастен. Гете во многих произведениях отображал свое представление о счастье, как о миге.
Для писателя сделать своего героя объективно счастливым или несчастным, наверное, самая сложная задача. Ведь любой герой живет своей собственной жизнью, влиять на которую писатель может только частично, по этой причине все искусство писателя проявляется при создании образа. Поэтому, чтобы определить, счастлив ли герой или нет, мы должны для начала понять, может ли он быть счастлив.
Маруся — головна героїня однойменного твору, дочка Наума Дрота. Красива дівчина, спокійна, привітна до всіх, але при цьому дуже скромна. Вона дуже працьовита: "Шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече». Звичайно, це по-справжньому цінується в нашому суспільстві, тому що праця — понад усе.
В образі Марусі втілено всі найкращі якості української дівчини. Автор наділив її прикметами національності. Мова цієї дівчини — незвичайна. Вона пересипана різною пестливою лексикою, словами із різним емоційним забарвленням. У своїй мові Маруся використовує прислів'я та різні вислови.
Крім цього, хотілося б зазначити те, что дівчина дуже покірна. Незвачаючи на свою закоханість, вона не пішла проти волі своїх батьків, а скорилася їм. Це характеризує її повагу до рідних, теплі стосунки та хороше ставлевння до них.
Будучи дочкою багатого селянина, вона полюбила звичайного юнака — Василя. Її не цікавило те, що він був сиротою, вона не зважала на його бідність й на те, що хлопець працював в иісті свитником. Марусю привабив внутрішній світ хлопця, вона любила його не за матеріальні багатства, а за духовні.
Ці справжні, а головне, щирі почуття мене надзвичайно вражають. Не кожен вміє чи може любити по-справжньому. Але Маруся — справжній доказ цього. Також, неабияким є сам образ головної героїні: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Маруся — ідеал української героїні, адже, саме такими є наші, українські дівчата: вродливими, ввічливими, працьовитими, розумними та щирими!
На мою думку , саме людяність допомагає людині знайти друзів , роботу . Можливість виразити себе у суспільстві. По-перше , така якість , як людяність вона насправді дуже допомагає людині в житті. Взагалом без неї не можливо досягнути нічого. За відсутності людяності наше життя стане «сірим» буденним , ми перестанемо відчувати радість від оточуючих людей . Почнемо негативно ставитися до друзів і почнемо зневажати сім’єю . Прикладом цього може слугувати , твір Нечуя-Левицького «кайданків сім’я» . На мою думку у головних героїнь відсутня людяність - зовсім. Невістки не могли зменшитись, це прояв нелюдяності . По-друге , людяність може проявлятися не тільки до людей , а і до тварин , до природи . Так як людина найрозумніше творіння на Землі , вона повинна тримати все під контролем і берегти те , що має. Прикладом цього може слугувати журнал «Збережи природу» . Кожного дня вони друкують статті з новими досягненнями по збереженні природи і навколишнього світу . Отже, людяність це найголовніший фактор людини, який допомагає у досягненні мети , кар’єри .
"Что такое счастье?", — этот вопрос задавал себе когда-нибудь каждый и не получал на него удовлетворительного ответа. Одному кажется, что счастье — это миг. Другому — труд. Третьему тоже что-нибудь кажется. Но, как ни странно, никто не сможет объяснить это понятие другому так, чтобы тот изменил свое представление о счастье. Это пытались делать многие великие поэты, писатели, архитекторы и другие деятели искусства, прилагая неимоверные усилия, чтобы их герои могли показаться людям счастливыми или наоборот. В этом, на первый взгляд, незначительном штрихе подчас заключалась вся ценность произведения. Знаменитый «Демон» Врубеля всем своим существом показывал, насколько он несчастен. Гете во многих произведениях отображал свое представление о счастье, как о миге.
Для писателя сделать своего героя объективно счастливым или несчастным, наверное, самая сложная задача. Ведь любой герой живет своей собственной жизнью, влиять на которую писатель может только частично, по этой причине все искусство писателя проявляется при создании образа. Поэтому, чтобы определить, счастлив ли герой или нет, мы должны для начала понять, может ли он быть счастлив.