«Маруся Чурай» без любого преувеличения стала культурным явлением, давала и сейчас дает духовное здоровье и творческий тонус, учит добру и достоинства. Морально-этические проблемы в романе Лины Костенко поднимает и решает на примере жизни двух семей, противопоставленных одна одной,- Чурай и Вишняк. Чураи представляют лучшие рыцарские силы народа. Это сильные личности, творческие которых могут реализоваться только при условиях свободы. Поэтому свобода - социальная, национальная, в конце концов, внутренняя, показателем которой выступает чувство собственного достоинства,- есть для них абсолютной ценностью. По своей природе они непримиримые к при покорности, унижений, измены. Вот как характеризует Маруся своего отца:
Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя.
Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.
У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”
В класi 35 людей всiм домашнє робити лiнь,
Ваньцi нiколи зараз, та i Кольцi теж.А Мiшка любить книжки, вiн у нас простий хлопчина.