Життєві цінності людини не тільки визнаються більшістю свідомих громадян, а й державою, а також міжнародним співтовариством, які представляються міжнародними міжурядовими організаціями. Всі ці цінності закріплені в законодавствах країн і актах міжнародних організацій, до цих цінностей відносяться життя і здоров’я людини, різні соціальні та суспільні цінності та багато іншого. Але в цілому питання з цінностями ускладнюється через те, що кожна людина має якісь власні та індивідуальні цінності, і вважає їх найбільш важливими особисто для себе. На жаль, не всі люди розумні і мудрі, а тому деякі з них поділяють фальшиві цінності. Тому питання дослідження і поділу істинних і фальшивих цінностей у житті людини дійсно актуальне.
Справжні цінності для людини необхідно визначати з точки зору вічності. Вічні цінності, ті, які були актуальні протягом всієї історії, і ті, які були завжди важливі і навіть невід’ємні для людей, і є істинними. До таких дійсно можна віднести цінність життя людини. У всі часи життя було і вважалося найбільшою цінністю, а смерть сприймалася як очевидне зло. Люди готові на самі сміливі вчинки, щоб зберегти своє життя і життя своїх близьких. Важливо зауважити, що для кожної людини повинна бути цінне не тільки власне життя, а й життя його близьких. На друге місце після життя в шкалі цінностей необхідно поставити любов. Життя людини дуже непросте, в ньому постійно необхідно вносити щось цікаве, щоб воно не ставало нестерпним. Саме любов наповнює людське життя змістом, вносить в життя істотну різноманітність, і тому настільки цінна.
Фальшиві цінності, точно так само, як і істинні, кожен в змозі визначити для себе сам, але все ж дещо необхідно вказати. Думається, що в сучасному світі перебільшена цінність грошей. Без їх великої кількості прожити, звичайно, складно, але цілком можливо, і таке життя цілком може бути щасливим. Безумовною фальшивою цінністю є статус у суспільстві. У сучасному світі всі люди визнаються рівними, тому прагнення одних стати вище за інших завдяки якимось штучним чинникам є фальшивим.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.