Я давно мріяла тобі написати листа і ось нарешті наважилась. Я хочу висловити своє захоплення твоїм сприйняттям навколишнього світу, такого чарівного, безмежного і таємничого. Ти напевне і не уявляєш, як цікаво було мені дізнатися про казкового чоловічка народженого крапельками, про Сопуху і твоє сонячне кіно. Зараз мені здається, що я і сама стала помічати ці тонкі порухи природи, навіть не поглядом або слухом, а серцем. Вся краса навколишнього світу для мене сплітається в щось гармонійне і казкове, а коли все затихає, то до мене доноситься ніжний звук павутинки...
Я щиро вдячна тобі, Льоню, що ти навчив мене цінувати справжню красу. Я сподіваюсь, що після того, як ти прочитаєш цей лист, ми станемо справжніми товаришами. Тому що разом пізнавати світ набагато цікавіше. І я також плекаю мрію про зустріч із твоєю подругою - Ніною, разом ми були б чудовою компанією.
Всього найкращого.З нетерпінням чекаю відповіді. З повагою, ...!
Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество
может быть что, надо меньше летать в облаках и жить настоящей жизнью. А вот если...главная мысль сказки, что мир ума. логики и фантазии прекрасен и удивителен!) и еще вот думаю... - Алиса в конце концов победила сказочных персонажей (всех этих королей и судей), вырвалась из сказки, переросла ее - может и мысль главную такой сделать? Ну, типа так, ща... как-нить пафосно выражусь: главная мысль сказки - что человеческий разум расти и развиваться, побеждая свои собственные заблуждения и страхи, поднимаясь над фантазией и реальностью!
Привіт, Льоню!
Я давно мріяла тобі написати листа і ось нарешті наважилась. Я хочу висловити своє захоплення твоїм сприйняттям навколишнього світу, такого чарівного, безмежного і таємничого. Ти напевне і не уявляєш, як цікаво було мені дізнатися про казкового чоловічка народженого крапельками, про Сопуху і твоє сонячне кіно. Зараз мені здається, що я і сама стала помічати ці тонкі порухи природи, навіть не поглядом або слухом, а серцем. Вся краса навколишнього світу для мене сплітається в щось гармонійне і казкове, а коли все затихає, то до мене доноситься ніжний звук павутинки...
Я щиро вдячна тобі, Льоню, що ти навчив мене цінувати справжню красу. Я сподіваюсь, що після того, як ти прочитаєш цей лист, ми станемо справжніми товаришами. Тому що разом пізнавати світ набагато цікавіше. І я також плекаю мрію про зустріч із твоєю подругою - Ніною, разом ми були б чудовою компанією.
Всього найкращого.З нетерпінням чекаю відповіді. З повагою, ...!