Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть - дівчинка Ніна і науковець Адам. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.
Що таке краса? напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. я вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а тому - й розуміння світу. краса - дещо непідвладне людині: ми не можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. ми лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. проте вона необхідна людству. лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. як би ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? це, на мою думку, неможливо. я вважаю вислів джека лондона справедливим: " краса - абсолютна. людське життя, все життя підкоряється красі. краса вже існувала у всесвіті до людини. краса залишиться у всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. краса не залежить від незначної людини, що борсається у багнюці". наше життя повність підкорюється красі, а тому дуже важливо вміти бічити та цінувати її.отже, погляньте навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? напевно, просто зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх, звісно, набагато більше). ми звикли не цінувати те, що маємо, не розуміти, як це важливо для нас. я вважаю, потрібно слідувати пораді олександро д'авенія: " шукати красу всюди, де тільки можна її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. для цього і живу на світі". лише тоді, коли ми навчимося бічити прекрасне на землі, ми побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.p.s. за бажанням можеш прибрати деякі речення, або замінити своїми - я лише дала "скелет". до речі, якщо ти вважаєш, що використання цитат для твого красу ще зарано, можеш просто прибрати їх, або замінити непрямою мовою, або перетворити їх на свої висловлювання. сподіваюсь, допоміг)
1.Де і коли народився Т.Г.Шевченко? (9.03.1814р. с.Моринці Звенигородського повіту Київської губернії) 2.Яким псевдонімом підписував деякі свої твори Т.Г.Шевченко? (К.Дармограй) 3.Яким твором відкривався перший “Кобзар” 1840 р.? (“Думи мої, думи...”) 4.Які балади написані Т.Г.Шевченком у ранній період творчості? (“Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Лілея”). 5.Хто був літературною донькою Т.Г.Шевченка, продовжувачем його справи? (Марко Вовчок) 6.Які драматичні твори Т.Г.Шевченка дійшли до нас? (“Назар Стодоля”, “Никита Гайдай”). 7.У якому творі Юрія Федьковича – відгомін поеми “Гайдамаки”? (“Осьмий поменник Тарасові Шевченку на вічну пам’ять”) 8.У яких поемах Т.Г.Шевченко звертається до образу жінки-матері? (“Утоплена”,“Катерина”, “Наймичка”, “Неофіти”, “Марія”) 9.Хто були першими лауреатами літературної Шевченківської премії і коли? (О.Гончар, П.Тичина, П.Майборода, 9 березня 1962 р.) 10.Чиї це слова: “Тарас буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо” (Батька поета) 11.Коли і у кого вперше навчився грамоти Т.Г.Шевченко? (У 1822 р. у дяка Павла Рубана). 12.Яким твором відкривається сучасний “Кобзар”? (Балада “Причинна”).
Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть - дівчинка Ніна і науковець Адам. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.