Відповідь:
Якщо мова про Судаків як про рід, а не тільки сім"ю Павлуся, то рід Судаків був славний козацький. цитата "Вони славились тим, що не було між ними одного, який не бував би на Січі між низовим товариством. Із цього виходило, що було їх мало. Багато з них полягло в боях, багато пішло в неволю, а жіноцтво переходило до інших родів. Тому то ці Судаки, що остались живими, багатіли на ціле село і з того були в усіх у великій пошані ". Якщо мова йде про родину Судаків як сім"ю Павлуся, то: цитата "завелась між дітьми така любов, що одне без одного жити не могло і, здасться, не було нічого такого, чого б не зробив Павлусь для Ганнусі". Тобто, сім"я Павлуся була дуже дружна, працьовита і з справжнім козацьким характером (як у чоловіків, так і у жінок).
Пояснення:
Вони помітно відрізняються між собою за формою та спрямованістю.
Класичний, або італійський сонет має чітку строфічну форму і складається з чотирнадцяти рядків, поділених на чотири строфи. Перші дві строфи (катрени) – чотирирядкові, а наступні дві (терцети) — трирядкові.
Схема італійського сонета має наступний вигляд: 4-4-3-3.
Шекспірівський або англійський сонет має особливу будову і структура англійського сонета відрізняється від італійської. Він складається з трьох катрен з неоднаковими римами та одного дистиха, або двовірша.
Форма написання шекспірівського сонета виглядає так: 4-4-4-2.
Прочитавши повість О. Кобилянської "Земля", М. Коцюбинський, на якого твір справив незабутнє враження, писав: "...Я просто зачарований Вашою повістю... Я радів за нашу літературу". Дійсно, твір надзвичайно цікавий і повчальний.
У центрі уваги О. Кобилянської — доля сім’ї Федорчуків.
Івоніка Федорчук — батько Михайла і Сави — людина чесна і трудолюбива. Від природи він спокійний і лагідний, "з предивно ніжним почуттям і добротливо несмілим серцем". Небагато радісних хвилин подарувало йому життя. Він був колись "бідним зарубником", який хилився "перед людьми й Богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Лише невсипущою працею хлібороб досяг усього. Важко і наполегливо працюючи разом із дружиною Марійкою, Івоніка стягся на чотири гектари землі, яку хоче передати синам. "Як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі руки... Вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом", — говорить герой повісті. Тому не дивно, що земля для нього — жива істота, рідна й дорога, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. Івоніка любить її як джерело свого достатку, поваги, щастя, моральної стійкості.
Турботою про землю пройняті всі його помисли. І своїх синів Івоніка бачить продовжувачами своєї справи. Він мріє про те, щоб передати землю у дбайливі руки нащадків: "Я хотів би, аби й онуки мої й діти онуків моїх не відривалися від неї".
Івоніка — люблячий батько. Михайла, якого манить до себе батьківська земля і до якої він прикладає свої дужі селянські руки, Івоніка любить більше, ставиться до нього поблажливо. До Сави ж, душа якого не лежала ні до землі, ні до праці, був суворим, протиставляв синів, викликаючи в молодшого заздрість та ненависть до старшого.
Дивіться також"Земля" (повний текст)"Земля" (скорочено)Хто на весіллі не поділяв радості присутніх? Чому? (та інші запитання)Біографія Ольги КобилянськоїСтарий Федорчук боляче переживає за Михайла, який став рекрутом. Батько постійно думками із сином. Епізод зустрічі Івоніки з Михайлом у казармі — один із найзворушливіших у повісті.
Та улюблений син Михайло підступно вбитий. Старий батько знає, хто це зробив, але не хоче втратити другого сина. Страшні почуття роздирають його: "страх і любов до живого, і любов, і жаль за вмерлим". Але батьківська любов у його душі перемогла ненависть до вбивці.
Трагічна смерть старшого сина від руки молодшого приголомшила Івоніку, який був переконаний, що земля приносить людині лише радість. У його житті вона стала ще й джерелом злочину та нещастя. У тяжкому риданні над труною загиблого він говорить: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї... Дурень ти був на ній, дурень! Ходив, говорив, робив та й гадав, що для себе... Наймитом ти був, наймитом".
Прибитий горем, Івоніка, бачачи, що земля не приносить людині щастя, перемінився у ставленні до неї, втратив у неї віру. Про це свідчить той факт, що Івоніка найкращий шмат своєї землі дарує синові Анни, якому жінка мріє дати освіту, щоб відірвати від землі. А ця земля йому до
Марійка — дружина Івоніки — працьовита, чесна, лагідна жінка. Вона хороша дружина, "...жила в злагоді із своїм чоловіком, говорила до нього "ви" і сповняла всі його накази й бажання без опору". Поряд із чоловіком вона була і на заробітках, і в наймах, разом вони переживали голод, коли збирали гроші для придбання землі й економили на всьому.
Життєві труднощі зробили жінку скупою і байдужою до людей, до чужих проблем і чужого горя. Марійка з повагою ставилася лише до тих, у кого була земля, гроші, статки. Саме тому вона і чути не хотіла про таких невісток, як Рахіра й Анна, які не мали ні землі, ні посагу, але любили її синів і мріяли стати їхніми дружинами. Протестуючи проти бажання Сави одружитися з Рахірою, Марійка заявляє йому: "Ади, видиш мої руки... Які вже слабі та недужі; але оцими руками задавила б її на місці, якби вона поважилася ступити на ту землю".
Всі дії та вчинки Марійки зумовлені її поглядами на землю, яка так і не принесла їй сподіваного щастя. Земля забрала у неї синів, залишила її без онуків. Тільки в кінці повісті ми бачимо, що Марійка усвідомила: "Сама в цьому винна! Сама-самісінька вона". І "божевільний жаль огортав її", Але запізно.
У повісті образи Марійки та Івоніки є втіленням цінностей народної моралі. Вони люблять землю, самовіддано і невтомно працюють на ній, щоб забезпечити своїх дітей, зробити їх господарями землі. Але при цьому Івоніка завжди дотримувався думки, що найбільша цінність у житті — людина.
Марійка та Івоніка — люблячі батьки, вони дбають про своїх дітей, прививають їм кращі людські якості. Але не все в їхньому житті склалося так, як вони прагнули. Тому Івоніка покірно спокутує свою провину за недогляд у вихованні синів. Марійка шкодує, що відштовхнула внуча — Михайлове дитя.
Івоніка, захистивши Саву від суду, але переконавшись, що він не розкаявся у злочині, сам покарав його: не дав землі, не був у нього на весіллі.
ответ:Кмітливість, козацький дух, прагнення захищати державу, сміливість, ненависть до татар.
Объяснение: