швайка, найвидатніший з уруських розвідників, який отримав своє прізвисько за те, що вбивав татар як швайка, втікає від гафура-аги та інших татар на своєму вже другому коні вітрику. вже другий день триває переслідування, швайка поранений. от його наздоганяють у виді підкови татари та хочуть зловити тільки живцем, щоб потім здерти з нього шкуру і повісити іншим для остраху. та от вітрик мчить швайку до діброви, де швайка вбиває гафур-агу, а інші перелякані татари тікають, щоб іх так само не вбили. проводи козаків дванадцятирічний санько, який має пасти курчат, разом зі своїм ліпшим другом грицьком, який має пасти корів, біжать, щоб подивитися як хлопці з їх воронівки підуть козакувати, тобто попливуть полювати та рибу ловити. це татари назвали це ремесло козацтвом, що означало вільна людина. от дід кібчик (грицик називає його дідо), який все життя козакував і навіть до моря ходив, надає останні поради молодим козакам, щоб вони тільки на островах ночували, а як припливуть до кам’яного острова, то нехай примкнуть до василя байлемового. козаки відпливають, а санько з грицем і дідом ідуть додому. гриць розповідає діду, що він якось бачив нечисту силу на згарищі, на що той накричав на нього та заборонив більше туди ходити. врятуймо воронівку грицько розповідає санькові, що минулого тижня пас череду і одна з корів втекла, а коли він почав її шукати то видерся на гору і побачив, як на згарищі щось заблищало та заходило: не то вовк, не то людина. потім він почув звуки і почав тікати, а його наздоганяли аж до воронівки, то була корова, що втекла. наступного дня він ходив на згарище і бачив там сліди як людські так і вовчі. хлопці вирішили, що то вовкулаки оселились там і їм потрібно взяти когось з дорослих і перевірити ще раз згарище. тут бугай петрик з череди грицька зайшов у село та наробив переполоху. всі боялися цього бугая, тільки демно дурна сила, що був на 3 роки старше хлопців хотів ломакою прогнати петрика, та дід кібчик не дозволив. грицько заспокоїв петрика, та сказав санькові, що вони візьмуть з собою демка на згарище.
Объяснение:
Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.