Объяснение:
Напевне ,кожен з нас хоча б раз замислювався або порівнював насолоди життя в місті та селі.Звичайно,плюси є що там ,що там,але на мою думку спадає те,що все-таки їх більше в селі. По-перше,маю наголосити,що як не крути,повітря в будь якому місті набагато гірше чим в селі.Чим сільські люди і користуються.Свіже повітря йде на користь і їм,і худобі,якої там купа,і рослинам.Тільки но починається весняний сезон трудівники-селяни беруть вила,лопати ,заводять трактори та й гайда орати землю,для того щоб десь в квітні починати садити різноманітні овочі та фрукти.Цим переважно займаються чоловіки.
Крім цього,починається випасання худоби:корів,кіз, овець. Для них це добра пора,бо земля покривається рослинністю,оживає , набирається соку,і звичайно впливає на це чистота повітря.Чим смачніша трава тим смачніше молоко. Молоком в селі займаються доярки.Вони чітко знають коли тварина має повне вим'я,і хутко спішать на поміч.А скільки всього можна зробити з молока,починаючи з масла або сметани ,закінчуючи сиром.Цим займаються теж люди,–але враховуючи можливості технологій,–зі спеціальним обладнанням. Раніше ж жінки робили молочні продукти власноруч.Це довга й виснажлива робота.
Звичайно на жінці в селі лежить багато клопотів, напевне більше ніж на чоловіках:діти,прання , приготування їжі,прибирання в хаті.І це виснажливо,тому коли є вільна хвилинка то господиня може або заснути ,або повишивати.
Життя селян складне для зрозуміння тим хто живе в місті,вони прокидаються рано вранці,щоб більше встигнути,в цей час місто ще спить.Але якщо люди живуть,то напевне не все так складно.З часом звикаєш,як не як.
В будь-якому випадку,ми повинні поважати сільську працю,бо багато чого вони роблять в користь місту.Не треба вважати,що село це бідність та дикість,багато талановитих людей є вихідцями саме з села,які зробили не лише промисловий переворот в Україні, а й багато інших важливих дій ,з надією на встановлення нації.
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Объяснение: