Любов, у моєму розумінні, це велике, святе почуття, що може випробовувати людина, найвища нагорода, дана нам Богом. А в одному із припущень И. А. Буніна : любов - це, коли хочеться того, чого немає й не буває, із чим я теж абсолютно згоднаНаскільки сильним потрібно бути людиною, щоб пережити нерозділену любов? Тримати або відпустити? Забути або пам'ятати? Цими питаннями задаються багато поетів у своїх добутках. Бунін у циклі добутків "Темні алеї",Пушкін, Куприн. У їхніх творах ми бачимо любов нерозділену, нерівноправну, неможливу. "Любов - легалізований наркотик, нічим інших не гірше й не краще, але ви його в продажі не знайдете - рецепт вам може виписати лише випадок, а випадок зовсім стражденних не лікує, рецепт наосліп видає комусь - він може зцілити й скалічити, продовжити року й обірвати мінути... " Слабкі не витримують стільки емоцій і таку буру почуттів, хтось шукає заспокоєння в алкоголі, у розгульному життя, а хтось і зовсім іде в мир іншої. Любов - це потужний струмінь, під напором якої не кожний може встояти.Я не знаю, на щастя або на жаль, але мені не довелося пережити нерозділену любов, може навіть, і саму любов. Цілком можливо те, що було в мене, - це всього лише жалюгідна пародія, незначна копія того чарівного почуттяНе варто боятися любові можливо, вона теж постукається у ваш будинок. Прийміть її таку, яка вона є, і не женете.
Автобіографічній поезії «Мені тринадцятий минало...», яка була написана в далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні.
Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя... Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози...
Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:
Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє...
Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов'язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
