"Чи потрібно добром відповідати на зло?"-багато хто з нас, не раз у житті, задавався цим питанням. Той, кому хоч раз хтось заподіяв будь-якої шкоди, образив, насварив, чи навіть косо глянув, ставав перед легким, але тільки на перший погляд, вибором і говорив сам собі:"Що я маю робити? Відповісти злом на зло, але почуватися негідною людиною? Чи зробити натомість щось хороше, і, можливо, тим самим, вийти із ситуації переможцем?". І ні для кого не є секретом, що багато людей, у таких випадках, обирають перше. Можливо, це і не погано, у деяких вийняткових навіть випадках-правильно. Але Ви тільки поміркуйте над тим, наскільки б на світі стало менше зла, якщо б кожен з нас на щось погане відповідав добром. Скільки б поганого можна було уникнути. Наш світ би став майже ідеальним. Але завжди є "але". Якщо я зараз подумаю:"Так, я більше ніколи не вчиню нічого злого і поганого"- невже хтось повірить, що я не лукавлю,і не через те, що людська натура є настільки погана, а тому, що це здійснити, по суті, не є можливим. Багато поганого робиться випадково, також люди дуже часто роблять щось не подумавши, як про це ще кажуть "на емоціях". Це питання є дуже глубоким. На нього не можна дати однозначної відповіді, але можна спробувати не робити того, за що потім буде соромно, безумовно, неможливо уникнути усіх помилок, але якщо намагатися не відповідати злом на зло, а навіть спробувати зробити добро, багато що може змінитися у ліпшу сторону. Самовдосконалення- шлях до успіху, якого всі так прагнуть. Може треба почати з себе?
..Почувся вистріл, Климко впав на землю... Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала. Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто.