Відповідь:
Пояснення:
Перший подвиг — Геракл подолав страшного немейського лева.
Цей хижак мешкав у горах коло Немеї, наводячи жах на всю округу, бо вбивав тварин і людей. Ніхто не знав, де він ховається, бо всі, хто з ним зустрівся, гинули. Немейський лев мав таку міцну шкуру, що не боявся ані каменів, ані стріл, ані будь-якої іншої зброї. Тому Гераклові довелося душити його голіруч. Коли герой приніс тушу лева до Мікен, Еврисфей так перелякався, що заборонив йому заходити до міста і звелів показувати здобич здалеку, з-під міських мурів. А Геракл зробив собі із шкури лева плаща, який захищав його краще за будь-який панцир.
Незважаючи на великий ризик, Геракл подолав лева, довівши свою хоробрість та відважність.
Для розкриття образу Марусі Кайдашихи Іван Нечуй-Левицький знаходить нові фарби. Маруся хазяйновита, чепурна, хороша мати. Та разом із тим вона улеслива, нещира, лайлива та несправедлива. Її егоїзм виявляється значно яскравіше, ніж в Омелька. Особливо помітно нещирість свекрухи виявляється в її ставленні до невісток, над якими вона збиткується.
Характери синів Кайдаша формуються в інший час. їм не властиві затурканість і приниженість, характерні для вдачі Омелька. Натомість Карпо виріс гордим і упертим, гострим на слово. Не можна без сміху читати, як він характеризує дівчат. Кого б не назвав Лаврін, Карпо знаходить влучне й дошкульне слівце, щоб висміяти найхарактерніші риси претенденток на шлюб із старшим братом.
На відміну від старшого Кайдашенка, молодший Лаврін виріс добрим, лагідним, поетичним. У розмові з Карпом про дівчат він у кожній знаходить якісь привабливі риси. Оженившись, Лаврін не може оминути сімейних сварок і хоча спочатку намагається поступитися братові, з часом перетворюється на такого самого егоїста, як і Карпо.
Мелашка, дружина Лавріна, спочатку вражає читача своєю спокійною вдачею, поетичною душею і ласкавим серцем.
И ИТОГ: Повість «Кайдашева сім’я» зіткана з побутових епізодів родинного життя. Описи природи, житла, садиби додають їй особливого колориту, а за до портрета автор показує характери героїв. Уже на початку твору через портретні характеристики Нечуй-Левицький підкреслює контраст між молодими Кайдашенками.
Наталка: «Петро не такий, серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться».
· Виборний про Петра: «Ради пройдисвіта, ланця, що, може, де в острозі сидить, може, умер або в москалі завербовався!».
· «Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву».
· «Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти?»
· «Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут».
· «Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякої надіжди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки, но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без
· «Наталку, котру я любив більше всього на світі, для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збирав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно!» · «Возний-пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не подам».
· «Щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду».
все де не сказано хто каже, це Петро