Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.Я зрозуміла щотреба допомагати усім хто потребує до
Произведения М. Е. Салтыков-Щедрина не потеряли своей актуальности, так как автор в своих сказках высмеивал большое количество людских пороков. Его произведения имели как социально-политический подтекст, так и философский. Рассмотрим сказку "Премудрый пискарь". Писатель в своей характерной манере создаёт гротескный образ рыбы, которая является собирательным образом трусливого, дрожащего, пассивного человека. Из-за постоянного страха Пискарь не мог вести нормальную жизнь: "Жил — дрожал и умирал — дрожал". Автор специально допускает ошибку в названии произведения, заменяя в слове "пескарь" букву "е" на букву "и", чтобы подчеркнуть образ глупой пищащей рыбы. Так же автор в произведении "Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил" осуждает не только крепостное право, но и качества людей, сформированные вследствие
зектілігін жоғалтқан жоқ, өйткені автор өз ертегілерінде көптеген адам жамандықтарын мазақ етті. Оның шығармаларында әлеуметтік-саяси астары да, философиялық астары да болған. "Ақылды пискар" Ертегісін қарастырайық. Жазушы өзіне тән түрде қорқақ, дірілдеген, пассивті адамның ұжымдық бейнесі болып табылатын балықтың гротеск бейнесін жасайды. Үнемі қорқыныштың салдарынан Пискар қалыпты өмір сүре алмады:"өмір сүрді — дірілдеді және өлді — дірілдеді". Автор "гуджон" сөзіндегі "е" әрпін "және" әрпімен алмастыра отырып, жұмыстың атауында қате жібереді, бұл ақымақ балықтың бейнесін баса көрсетеді. Сондай-ақ, "екі генералдың бір адамы қалай тамақтандырғаны туралы әңгіме" шығармасындағы автор тек серфдомды ғана емес, сонымен бірге нәтижесінде пайда болған адамдардың қасиеттерін де айыптайды.