1.Шептало змалку ненавидів табун,гурт,загорожі
2.Його батьки працювали в цирку
3.Масть коня «рідкісний білий кінь»
4.Шептало особливо гостро відчував свою неволю
5.На іржання коня обізвався лелека
6.Під час грози Шептало вперше наполохався блискавкою
7.Після купання кінь відчув себе вільним
8. Шепталові закортіло почути Степанів голос
9.У реченні “Він був сам-самісінький на всю луку: мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожі на вершників” використано персоніфікацію
10.Кульмінацією оповідання є: Шептало на волі, насолодження єю
11.Шептало про чуже око вирішив залишитися "але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око"
12.У епіграфі Рільке епітетом до слова кінь є "самотній"
Объяснение:
Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк, тому в книжці ви знайдете його передмову.У великому місті на Івана Силу – парубійка з гірського села – чекає багато карколомних пригод, випробувань і небезпек, а ще – зустрічі з вірними друзями та, звичайно, справжнє кохання.Незвичайна сила, працьовитість і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі – до чемпіона республіки, від циркового силача у цирку пані Бухенбах – до найдужчої людини світу.
Объяснение:
ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО
(1778—1843)
Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.
У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.
У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.
У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.
У 1812 р. він працював директором Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали "Харьковский Демокрит" і "Украинский вестник". Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.
Протягом 1817—1828 рр. Г. Квітка чотири рази переобирався Предводителем дворян Харківського повіту.
З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.
Перша книга "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком" ("Маруся", "Салдацький патрет", "Мертвецький Великдень") вийшла у 1834 р.
У 1837р. вийшла друга книга "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком".
У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.
Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.