1) Батьківщи́на — країна, що належить даному народові;
2) Батьківщина— рідний край, місце народження тієї чи іншої людини.
3) Батьківщина - країна батьків ,
4) Батьківщини- особливе, сакральне почуття, яке поєднує любов і почуття патріотизму
5) Батьківщина –– це земля, на якій ти народився, де народилисятвої батьки, усі ми
6) Батьківщина — це ліс осінній, домівка твоя і школа,і гаряче сонячне коло.
7) Батьківщина - це труд і свято,
8) Батьківщина - це мама і тато, твої наищиріші друзі і бджола у веснянім лузі.
8) Батьківщина — це рідна мова,
це дотримане чесне слово.
На столі лежала книга,прочитана мною.
Великий,гарний місяць був на небі,засіяному зорями
У оздобленій гарним орнаментом вазі були не менш гарні квіти.
Софіївський собор був збудований Ярославом Мудрим.
Маленьке містечко,осяяне вуличними ліхтарями
Написаний Васильком твір бкв кращим у класі.
Вкриті бруньками дерева у саду були дуже гарними.
Пісні складені народом в давні часи співають і досі.
Навесні дуже гарно зацвіли квіти,посаджені учнями.
Дмитро,взутий у гумові чоботи,скочив у калюжу.
Михайло, одягнений у святкову сорочку пішов на ярмарок.
Світив місяць, а небо було усіяне зорями.
отметь мой ответ лучшим
Іван Брюховецький. Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.
Характер Брюховецького як історичної особи, його досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.
Спочатку ми бачимо Брюховецького в Романовому Куті, де він стояв кошем, в оточенні запорожців, городових козаків, міщан, селян. Іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.
Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». Однак ті, хто добре знав Брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.
Лицемірство Брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.
Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.