Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
Головною героїнею п'єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є українська дівчина з Полтавщини початку 19 ст. -вродлива, працьовита, чесна, вірна в коханні, шаноблива до матері.
Наталка мужньо захищає свої почуття, людську гідність, погляди на кохання і родинне життя. Вона знає: коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою». Звичайно, усі дівчата її середовища мріяли про щиру любов і свободу вибору чоловіка, але не всі могли відстояти свої права. Щодо цього, то Наталка виступає сильною особистістю.
Лише один крок, що суперечив її власним поглядам, Наталка зробила під впливом пошани до матері, а також тому, що не було певності, чи повернеться Петро, який один "Владів її душею". А якщо не Петро, то байдуже хто — тахтаулівський дячок-п'яничка, чи волосний писар-жевжик Скоробреха, чи возний. Душевний конфлікт дівчини полягає в тому, що в ній борються почуття кохання до Петра й обов’язку та пошани до матері.
Наталка — рішуча й смілива. Як тільки з’явився її коханий, вона одразу заявила: «Клянусь, що. окрім Петра, ні за ким не буду». Любов її така велика й чиста, що, незважаючи на сумніви Миколи і великодушне самозречення Петра, Наталка впевнена: «Возний мусить одступитися!» Тому така рішучість у її заяві возному: «... Коли Петро мій повернувся, то я не ваша, добродію». Коли ж возний погрожує судом і тюрмою, Наталка сміливо кидає всім в обличчя: «До цього силою ніхто мене не принудить...»
У цій сцені образ Наталки розкрито найглибше. Її розум, енергійність і наполегливість у боротьбі за своє щастя перемогли. В образі Наталки Полтавки Котляревський оспівав найкращі риси українок. їхню духовну красу.
По-своєму розуміє щастя доньки Терпилиха. Вважаючи, що робить Наталці добро («Чи я тобі, дочко, не добра желаю, коли кого зятем собі вибираю?»), насправді ж вона завдає своїй дитині сильного душевного болю. Але читач може зрозуміти бідолашну матір — єдиний вихід з «убожества» Терпилиха вбачає у відданні дочки заміж за багатого.
Наречений Наталки Петро — чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. Наталку він любить «більше, як самого себе», «більше всього на світі». Щоб була щасливою Наталчина мати, він готовий повернути дане йому нареченою слово та ще й віддати всі зароблені за чотири роки гроші, аби возний ніколи не зміг кинути докору, що взяв бідну. Виборний, захоплюючись його благородством, каже: «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!» Але Петро не такий наполегливий у досягненні мети, як його кохана. Потрапивши у складну житейську ситуацію, він відмовляється від боротьби за щастя, і лише твердість та рішучість нареченої врятовують його.
У творах багатьох вiдомих письменникiв вiдбилася iсторiя ïхнього життя. Особливо яскраво це можна побачити, читаючи захоплюючi розповiдi Джека Лондона, — мого улюбленого письменника. Багато чого побачила i пережила за своє коротке, але бурхливе життя, вiн постiйно пiддає своïх героïв випробуванням, змушує долати труднощi i здiйснювати вибiр. А оскiльки дiя багатьох оповiдань вiдбувається на Крайнiй Пiвночi, то вiд правильного рiшення часто залежить людське життя. Любов до життя — це iсторiя боротьби за iснування. Людина здатна на багато що. Знаючи, чого вiн хоче вiд життя, вiн здатний долати будь-якi перешкоди i небезпеки. Жага до життя, любов до життя здатна перемогти смерть. I розповiдь чудового американського письменника Джека Лондона Любов до життя є тому яскравим прикладом.
Ось і прочитана повість.
Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини. Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості! Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.