Відповідь:
Після шкільних років ми станемо на порозі самостійного життя. Настане час визначити свої уподобання й обрати одну з доріг, на якій би можна було б якнайповніше себе реалізувати.Нелегко обирати фах. На сьогодні налічується близько чотирьох тисяч різноманітних професій. А треба обрати ту, яка приносила б людині задоволення від праці і користь людям.Я б хотіла присвятити своє життя людям: хочу стати лікарем. Чому? Тому що найбільше диво і найдорожчий скарб у світі — це життя людини. Оберігати здоров'я і життя людей — найблагородніша справа.Професія лікаря — одна з найдавніших професій на землі. Ще змалку пам'ятаю доброзичливих, лагідних людей у білих халатах, що приходили мені на до коли я хворіла. Професія лікаря потребує постійного вдосконалення, великих знань, високої майстерності, бо кожен час має свої хвороби століття. І, на жаль, цим хворобам немає кінця.Колись лікарі навіть мріяти не могли про пересадження певних органів, а сьогодні це реальність. Але, на жаль, людство зараз має такі хвороби як СНІД і невідомі ендокринні захворювання. І знову лікарі борються за здоров'я і життя людей.Не останню роль у моєму виборі професії відіграли література та кіно. Лікарі, медичні сестри, санітари перш за все турбувалися про життя інших людей, виявляючи при цьому свою безстрашність, мужність, вміння приймати правильні професійні рішення. Де ллється кров і гинуть люди, там першими на до приходять медики.Війни, екологічні та природні катастрофи, аварії несуть людям біль, горе, смерть. Оперативна своєчасна до медиків рятує життя людей, що потрапили в біду.У роздумах про своє майбутнє я звертаюсь саме до таких особистостей, що раз і назавжди присягнулися словами клятви Гіпократа і не зрадили її, прагнули кожен мірою своїх можливостей служити найгуманнішій справі на землі. Я прагну стати лікарем, бо хочу турбуватися про здоров'я людей, — продовжувати їхній вік, вчасно рятувати їм життя, надаючи професійну медичну до
ответ:Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 р. в місті Єлисаветграді. У дитинстві був упертим і дуже непосидючим, і батьки надовго запам’ятали його витівки: одного разу по річці Інгул на ковзанах приїхав до бабусі й дідуся, що жили за півсотні кілометрів. Зростав фізично розвиненим, як для свого віку, а найулюбленішою була гра у «солов'я-розбійника». Хлопець мав добру пам’ять, самостійно навчився читати («букварем» стали афіші, принесені братом з друкарні).
Перша вчителька ще в народній школі переконала батьків у тому, що їхня дитина дуже здібна. Незважаючи на тяжке матеріальне становище сім’ї, до думки цього педагога прислухалися і Володимира віддали до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Тут хлопчик відчував, що навколо панує зневага до селян, їхньої мови, одягу: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника». Це було перше усвідомлення соціальної та національної нерівності, яке викликало в дитини палке бажання протистояти несправедливості: бійки з учнями, розбивання шибок у хатах учителів-кривдників, а далі - участь у революційній організації. В. Винниченко написав «революційну поему», за яку спочатку тиждень відсидів у карцері, а згодом його відрахували з гімназії. Проте юнак екстерном підготувався до іспиту на атестат зрілості в Златопільській гімназії. Усе життя митець працював над самоосвітою, досконало знав кілька мов: російську, латинську, грецьку, німецьку та французьку.
Володимир Винниченко як літератор-початківець намагався наслідувати художній стиль Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Тож першим його «революційним» твором стала «Софія» (приблизно 1899 р.). Особливо цікавили цього митця «болота плодородні», магнітом притягували «випадки суспільності» (Іван Франко): соціальне дно, світ босяків, злодіїв.
«Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що... валить валом, як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає... границь своїй пластичній творчості».
Іван Франко
1901 р. В. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету; невдовзі створив таємну організацію «Студентська громада». У цей період з’явилося перше оповідання письменника - «Сила і краса» (початок 1902 р.), надруковане в «Киевской старине». Згодом воно дало назву збірці. Хоча критики дорікали авторові за «розхристаний стиль і грубувату мову» (Микола Вороний), «волохатий, необроблений стиль» (Сергій Єфремов), що його мова «поплямована великоруськими словами» (І. Нечуй-Левицький), Іван Франко побачив у юному Володимирі Винниченкові непересічний талант.
Різка еволюція творчості засвідчила, що письменницький талант В. Винниченка розвивався швидкими темпами. Між його юнацькою «Софією» та оповіданням «Сила і краса», назву якого згодом було змінено на «Краса і сила», дистанція не в роках, а в якості написаного.
Паралельно з літературною діяльністю В. Винниченко занурюється у вир політичного життя - стає членом Революційної української партії (РУП) і проводить агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії. За це 1903 р. юнака заарештовують і утримують в одиночній камері Лук’янівської в’язниці, звідки він, до речі, успішно втікає. Як наслідок, В. Винниченка відрахували з університету. Згодом - знову в’язниця, потім Володимира відправляють у дисциплінарний батальйон, звідки він також утік і перебрався до Галичини. Юнакові вдалося налагодити зв’язки з галицькими партіями. В. Винниченко кілька разів нелегально переходив кордон, контрабандою1 переправляв у Наддніпрянську Україну заборонену пресу. Його знову заарештовують, але з до товаришів Винниченкові знову вдається вирватися з рук поліції, адже цього разу вже могли присудити й довічне ув’язнення. Щоб уникнути подальших ризиків, Володимир емігрував до Галичини, де разом із Михайлом Грушевським видавав журнал «Промінь».
Объяснение:
Відповідь:
Тому що вона писалась в новому жанрі, змішаному.
Пояснення: