1. Жили дві білочки в густому лісі
2. Розваги лінивої білочки.
3. Клопоти дбайливої білочки.
4. Прийшла холодна зима.
5. До дбайливої білочки.
6. Без праці немає добра.
Лукаш
"Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(Перша зустріч з героем)
"Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(Лукаш закоханий в Мавку)
"Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(Про Лукаша і Килину - зрада)
"З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(Повернення Лукаша знову до людської подоби)
"Лукаш починає грати. ..Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя... Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця..."(Образ Лукаша в кінці твору)
Мавка
Мавка на початку твору: "З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."
Лукаш говорить про Мавку при першій зустрічі:
"Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були,
як небо, сині... О! тепер вже сиві,
як тая хмара... ні, здається, чорні
чи, може, карі... ти таки дивна!"
Коли Лукаш грає на сопілці:"Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"
Мавка рятує Лукаша:"Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."
Помилка Мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."
Мавка допомагає польовій Русалці: "М а в к а
(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової.)Ось тобі, сестро, яса!
Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі."
Мавка не зраджує Лукашеві з Перелесником, по при дану їй можливість:
"Мавка трохи нерішуче подає йому руку.
Дозволь покласти братній поцілунок
на личенько твоє бліде.
(Мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."
Мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство:"Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."
Перевтілення Мавки: "Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."
Мавка в кінці твору: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя."
сомко " і вже чи не ступить,чи заговорить,то справді по-гетьманськи"
"сомко був високий,огрядний собі пан,круговидий,русявий;голова в кучерях ,як у золотому вінку;очі ясні,веселі,як зорі"
"та куди вже із ним мірятися петрові!"
. «Дай Боже.., щоб обидва береги Дніпровії приклонилися під одну булаву!..
Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случ і, та, держачись за руку з Москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю!»
брюхов
«Вступаючи в осінь, о святому Симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман Брюховецький постинати гетьмана Сомка і Васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на Москву, котрих на Сибір заслано, немало старшини козацької».
Жили собі
розваги
клопоти
прийшла
до
без праці