Головне, що розрізняє їх, — ця наявність життєвого досвіду (здебільшого сумного) в Онєгіна й відсутність його в Тетяни. Звідси — простота, довірливість і щирість героїні й обережність і розважливість її улюбленого
Тетяна керується у своїх учинках тільки почуттями, а Євгеній — доводами розуму. Героїня виявилася смелее й рішучіше свого обранця. Всупереч традиціям і думці світла вона перша пише Онєгіну й освідчуватися в коханні. Онєгін же настільки дорожить суспільною думкою, що вбиває на дуелі друга
У своєму листі Онєгін майже повторює пояснення Тетяни. Може бути, того, що всі закохані схожі один на одного. Але саме в той момент, коли, здавалося б, Онєгін і Тетяна зрівнялися у своєму життєвому досвіді й духовному розвитку, вони повинні розстатися. Але й за це розставання ми любимо їх ще більше. «Я с тої мінути не захотіла бути щасливої», — пише Марина Цветаева, поставивши можливість любити й бути улюбленим вище можливості щастя. Таких незбагненних героїв у нас більше немає.
Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом .
Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом природу. Вступала у свої права весна.
Головне, що розрізняє їх, — ця наявність життєвого досвіду (здебільшого сумного) в Онєгіна й відсутність його в Тетяни. Звідси — простота, довірливість і щирість героїні й обережність і розважливість її улюбленого
Тетяна керується у своїх учинках тільки почуттями, а Євгеній — доводами розуму. Героїня виявилася смелее й рішучіше свого обранця. Всупереч традиціям і думці світла вона перша пише Онєгіну й освідчуватися в коханні. Онєгін же настільки дорожить суспільною думкою, що вбиває на дуелі друга
У своєму листі Онєгін майже повторює пояснення Тетяни. Може бути, того, що всі закохані схожі один на одного. Але саме в той момент, коли, здавалося б, Онєгін і Тетяна зрівнялися у своєму життєвому досвіді й духовному розвитку, вони повинні розстатися. Але й за це розставання ми любимо їх ще більше. «Я с тої мінути не захотіла бути щасливої», — пише Марина Цветаева, поставивши можливість любити й бути улюбленим вище можливості щастя. Таких незбагненних героїв у нас більше немає.
Объяснение: