Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить примат розуму, контрастно протиставляючи його тогочасному соціальному і побутовому злу: А мне одна только в свете дума, Как бы умерти мне не без ума
Джордж Плейтен вирішив, що буде програмістом. Але його оголосили непридатним до машинного навчання. Джордж потрапляє у притулок для недоумків, де він вчиться традиційними методами. Звідти він тікає, зрозумівши, що він цілком нормальна людина, і потрапляє на олімпіаду. Його спіймали та повернули назад у притулок, де він продовжує своє навчання. Тоді він остаточно усвідомлює, що він - один з небагатьох людей, що зберегли здатність самостійно мислити, і це сталося завдяки традиційним методам навчання у школі.
«мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника захара»; «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»; «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «в його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. у мене пута на руках, а в тебе на душі! » «життя в неволі нічого не варте» «се наша тухольщина, наш рай! — сказав максим, оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство! »
Объяснение:
Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить примат розуму, контрастно протиставляючи його тогочасному соціальному і побутовому злу: А мне одна только в свете дума, Как бы умерти мне не без ума