За основу сюжету поеми «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко взяв один з епізодів так званої Коліївщини – знаменного для історії України повстання, яке виникло у 1768 році. Автор походив саме з тих міст, де і відбувалися ці події, тож мав можливість особисто чути легенди і спогади, пісні і думи про гайдамаків. Ще перед початком роботи над поемою Т. Шевченко вивчив багато історичних документів, складених українськими, польськими і російськими авторами. В результаті цього великому Кобзарю вдалося створити глибокий поетичний твір, в якому реальні історичні події гармонійно поєднані з народним поглядом на ті криваві, жорстокі часи.
Головний герой поеми – наймит у шинкаря Лейби, сирота Ярема Галайда, через сприйняття якого відображені усі події. Єдина для хлопця розрада у його нелегкому житті – це дочка титаря, кохана дівчина Оксана. Вона відповідає Яремі, та обставини складаються так, що особисте щастя закохані можуть здобути лише через боротьбу за щастя свого народу.
Саме в той час гайдамаки піднялися на боротьбу проти конфедератів і Ярема виказав бажання приєднатися до них. Ненависть до загарбників, любов до своєї пригніченої Батьківщини у Яреми приймають ще і особисті риси. Старший одного із загонів конфедератів забрав його Оксану для розваг, а батька дівчини вбили його підлеглі.
Сюжетна лінія кохання Яреми і Оксани розгортається на тлі виразно і яскраво змальованих картин повстання. Багато крові проллється у цій боротьбі, але найбільш символічною у поемі є сцена освячення козаками зброї, яке відбувається у гетьманській столиці – Чигирині.
Під час освячення кобзар співає пісні про гайдамаків та Залізняка, а священик у своїй промові закликає козаків до захисту рідної України:
«Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать!
Починається великий бій проти шляхти:
Горить Сміла, Смілянщина,
Кров'ю підпливає...
Чорним шляхом запалало,
І кров пролилася
Аж у Волинь».
У поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко зберігає вірність історичній правді. Він показує, якою жорстокістю супроводжується народний гнів, а криваві, страшні епізоди у творі ідуть один за одним. І на цьому тлі ліричні відносини Оксани і Яреми допомагають читачам зрозуміти, що народна жорстокість не природна, а викликана довгим знущанням польських конфедератів над людьми. І хоч Ярема та Оксана все ж таки знаходять один одного і навіть вінчаються, але в тих умовах здобути особисте щастя неможливо. Ярема повертається до лав гайдамаків, його весілля з Оксаною закінчується пожарищами, а сама поема – страшною за своєю реальністю картиною: на базарі в Умані стоїть ксьондз з двома хлопчиками, синами одного з ватажків гайдамаки Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, та ксьондз на це каже:
«Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики».
І Гонта вбиває своїх синів! Але Т. Шевченко не бачить вини ватажка, не вважає цей вчинок жорстоким, адже перед необхідністю кривавої жертви Гонту поставили обставини, що склалися під час боротьби. Де ж тоді правда, а де кривда? Хто ж винен у всьому тому? Гонта каже:
«Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за нею гину».
Тарас Григорович Шевченко – великий митець поетичного слова, відданий високій справі. Він добре розуміє, що будь-яка народна війна – це завжди вогонь та кров, це загибель правих і винуватих. Тому з усією силою художнього слова великий Кобзар звинувачує тих, хто став причиною страждань українського народу.
Найстародавніші книги, що дойшли до нас через сторіччя або навіть тисячоліття у порівнянно повному стані - це священні тексти різних часів та культур. Індуістські Веди, іудейська (тобто єврейська) Тора, християнська Біблія, мусульманський Коран - всі ці книги є унікальними пам'ятками культури та стародавньої літератури. І це якщо не зважати на релігійну складову. Навіть тепер, у третьому тисячолітті, ці книги э священними для мільярдів людей на Землі, тобто значною мірою впливають на їх світогляд.
Особливістю багатьох священних текстів є те, що їх авторство приписується богам. Індуїсти вірять, що Веди були написані Брахмою, для християн Біблія є одкровенням самого Бога, як і Коран для мусульман є словом Аллаха, яке той промовив через пророка Мухаммеда.
Взагалі, у цих священних книг багато спільного. Веди, складені 3-4 тисячі років тому в Стародавній Індії, стверджують: людина — не просто тіло, вона є духовною істотою, що ув'язнена у плоті. Ціль людського життя - вирватись з матеріального світу, повернутись до Бога, тим самим віднайшовши істинне щастя. Для індуїста великими чеснотими є правдивість, скромність, здатність вгамовувати гнів, терпимість, відмова від насильства, милосердя... Але ж багато з цих ідей можна знайти і в Біблії, і в Корані! Цікаво, що пророки Іса та Муса, які дуже шануються в ісламі, є біблійними Ісусом Христом та Моісеєм. Іудейська Тора, тобто п'ятикнижжя - це п'ять книг, що входять до Старого Заповіту.
До того ж, спільним у всіх священних книг є те, що вони впродовж сторічь значною мірою впливали на культуру народів, що сповідували ці релігії, і навівіть тих, хто не сповідував. Наприклад, біблійні ідеї та сюжети є загальновідомими. Є мало людей, хто б не розумів виразів, що походять з Біблії, та основних подій, описаних там.
Тобто, незважаючи на те, чи сповідує людина будь-яку релігію взагалі, вона знає дещо зі священних книг - просто потому, що багато витворів мистецтва, літератури, тощо були створені під впливом цих книг, які були і досі є священними для багатьох людей.