зоологія й комахи. "відпустіть нас до бабусі! "
коли ми склали іспити й перейшли до шостого класу, вчителька ботаніки та зоології ірина семенівна запропонувала нам під час канікул зібрати колекцію комах. це було нам із митьком на руку, бо ми давно мріяли поїхати до села, де жила митькова бабуся. після довгих умовлянь батьки нас відпустили туди.
знайомство з майбутнім майстром спорту, а також із бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом трохимом
митько сяяв, вихваляючи свіже сільське повітря, хоч автобус, проїжджаючи мимо, напустив нам у лице хмару пилюки та кіптяви.
раптом біля нас зупинився хлопець років чотирнадцяти з велосипедом почав насміхатися над нашим спорядженням — рюкзаками, сачками. представився майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу василем трошем і помчав.
ми добралися до бабусі, познайомилися із сусідом дядьком гнатом, який вигравав на трубі, та дідом трохимом.
озеро. змії люблять сіно
ми йдемо з навантаженими їжею рюкзаками до лісового озеро на вільне життя. по дорозі нас ледь не збиває той клятий велосипедист вася.
знайшли якусь безформну купу, що виявилася колишнім куренем. митько спочатку потикав палицею, боячись, що там ховається гадюка. переконавшись, що все чисто, ми швидко відбудували курінь.
таємничий і, бр-р-р-р, — який страшний. хороший хлопець. нервові можуть далі не читати
ми приходили до озера щодня, купались, вилежувались на сон ці. якось ми застали на своєму місці велосипедиста. вася привітався й сказав, що на знак примирення вирішив подарувати нам камінець бурштину із мушкою всередині, який він знайшов на дні озера. роз повів, що про це місце йде поганий поголос. в озері, очевидно, живе якийсь страшний звір. минулого року тут пропало теля. на піску інколи видно величезні сліди, а стовбури дерев укриті подряпинами, як від кігтів.
Жанр «Пам’яті тридцяти» – вірш-реквієм або епітафія (тобто твір, присвячений пам’яті померлих).
Утвердження патріотизму й гуманізму через зображення подвигу героїв Крут, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Події січня 1918 року лягли в основу поезії Павла Тичини «Пам’яті тридцяти». Тоді Червона армія на чолі з генералом Михайлом Муравйовим наступала на Київ. Командування української армії вислало їй назустріч гайдамаків, а також кілька сотень київських гімназистів, ще зовсім дітей. Бої були нерівні. В оточення потрапив загин із приблизно трьохсот гімназистів, які мужньо оборонялися, але всі загинули біля залізничної станції Крути Чернігівської області. Тридцять героїв Крут було перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві.
За жанром «Пам’яті тридцяти» - вірш-реквієм. Реквієм узагалі – це траурна заупокійна меса, а також музичний жанр, написаний у формі й на тексти заупокійної меси.
Провідним мотивом твору є утвердження патріотизму й гуманізму, засудження жорстокості, терору, ненависті.
Вірш проймає скорботно-патетична тональність: поет із глибоким сумом розповідає про загибель «мучнів-українців, / Славних, молодих». Тичина їх сприймає як «український цвіт», національну еліту. Поет усвідомлює й драматичний шлях України: «По кривавій по дорозі / Нам іти у світ». Яскраві епітети – славних, молодих –, метонімія – зрадника рука, біблійні образи, зокрема Каїна – символу вбивці, кровопролиття й зради – вимальовують драматичну картину жорстокості.
вiн дуже хоче з нами погратись.адже я iнопланетянин i вiн нiколи не бачив таких як я. йому дуже цiкаво буде роздивлятись мене. тож ходiмо скорiше