Чіпка (Ничипір) Варениченко – головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного. Він є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.
Сучасний напружений темп життя людського іноді спонукає забути те хвилююче і проникливе почуття трепету в душі, коли, закриваючи очі, бачиш усе навколо привабливим, омріяним, далеким від суворої дійсності.Не дивно, що залишилося мало місця в людьських думках для таких світлих переживань і емоцій, названих романтичними ще в часи лицарів.Життя вимагає прагматизму, тверезих і виважених вчинків, не мрій, а рішучих дій, які забезпечать матеріальне благополуччя. А про духовне нині нерідко забувають. Тому і викликають подив (а іноді і презирство) замріяні, тихі і спокійні люди, яких, маючи хибні уявлення про психологію, умовно називають меланхоліками. Хоча, якщо заглибитися в термінологію, то лише зазначеними ознаками обмежити меланхолічний тип темпераменту неможна.На противагу задумливому романтику сьогодення наполегливо пропонує людину з натурою дієвою, раціональною , позбавленою будь-яких романтичних сподівань. Людство, як вид, повсякчас змушене спрямовувати свої сили на виживання, і тому в різні часи ставить перед собою різні ідеали, які покликані до в боротьбі за місце під сонцем. Та, мабуть, не слід виправдовувати нехтування романтичними почуттями непростою дійсністю. Згадаймо різні історичні епохи: знайшлося місце у жорстокому Середньовіччі романтичним пориванням науковців, які висунули сміливі гіпотези щодо будови Всесвіту, не боячись інквізиції; і сьогодні актуальними залишаються літературні шедеври поетів-романтиків, створені у часи буремних воєн та революцій. Певно, їм теж приходилося непросто зі своїми романтичними мріями. Та, як бачимо, те, над чим глузливо сміялися, та що безпощадно переслідували, стало великими відкриттями та мистецькими шедеврами.
.дьроьиттьбббжззөөөөөөөқшри юж