1. Шлях до школи. На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг. 2. Пригода на ковзанці. Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав. 3. Урок малювання На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю. 4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом. Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.
Может ли один человек изменить общество? Этот вопрос остается актуальным и по сей день. Попробуем дать на него ответ. Человек- часть общества, и, изменяясь сам, меняет общество. Но людей вносить какие-либо изменения в жизнь общества, гораздо меньше чем тех, кто готов мириться с несправедливыми и жестокими общественными условиями. Ведь некоторые даже и подумать не могут о том, чтобы внести какие-либо изменения в свою жизнь, что уж говорить о жизни общества. Такие люди, согласные со всеми недостатками общества, и тормозят развитие социума, являются балластом. Следовательно, изменить общественную жизнь не только, изменить общественную жизнь не каждый, а только целеустремленный, ответственный, социально активный, смелый человек. Примером может послужить комедия известного русского писателя девятнадцатого века Александра Сергеевича Грибоедова «Горе от ума». В образе Чацкого –главного героя произведения-автор воссоздал человека нового общества- общество культуры, свободы и гуманности. И образ этого умного и развитого человека противопоставляется консервативному «фамусовскому обществу». Он выступает против чужой культуры, в то время как все гости Фамусова копируют обычаи и наряды заезжих иностранцев, выражая тем самым презрение к родной культуре. На основе этого и возникает столкновение сторон. Еще один конфликт между молодым, образованными дворянином и его оппонентами возник из-за любви к чтению. Он считал. Что книги человеку набираться знаний, опыта, улучшить свое образование, а Фамусов был противником чтения: «Собрать все книги бы да сжечь»,- говорил он, считая, что современному человеку они не нужны, что любовь к чтению- это обуза. Главной отличительной чертой Чацкого от чопорного «фамусовского общества» является полнота чувств. Во всем он проявляет истинную страсть, всегда пылок и горяч душой. Но, несмотря на все достоинства Чацкого, у него не получается изменить «фамусовское общество», а все потому, что Фамусов вместе со своими гостями, пропуская слова Чацкого мимо ушей, не придавал им большого значения, а он все продолжал и продолжал «метать бисер перед свиньями», что само собой не привело к положительному результату. В конце произведения Чацкий восклицает: «Карету мне! Карету! Сюда я больше не ездок!», - и уезжает, бросив все попытки изменить столь раздражающее его «фамусовское общество», поняв, что все это бесполезно. Таким образом, можно сделать вывод, что изменить общество возможно, но сделать это не каждый. Ведь мало того, что к этому процессу нужно подойти максимально благоразумно, расчетливо и ответственно, взвесив все «за» и «против». Главное, чтобы общество было готово к этим переменам, чтобы оно не противилось им. Ведь, если общество не принимает какие-то нововведения, то бессмысленно их навязывать, так как еще одним немаловажным фактором является то, что эти изменения должны пойти исключительно на пользу обществу, а ни в коем случае не наоборот.
Маленький, товстенький, коханчик