Жінки, а саме образ ліричної героїні, займає високе місце в усій творчості видатної української письменниці Лесі Українки. У своїй творчості велика українська поетеса ретельно і уважно розглядає характер жінки, її життєві переконання та прагнення. Багато уваги також приділено національному аспекту життя української жінки. Образи жінок у творах Українки бувають різними, іноді вони дуже патріотичні, в інших випадках вона виконує функцію берегині, буває і так, що жінка веде себе дуже войовничо.
Втім, про яку би конкретно ситуацію не йшла мова, кожна з них має деякі ліричні мотиви і ні в чому не поступається чоловікам.
Прочитавши кілька ключових творів Лесі Українки, можна прийти до деяких серйозних і важливих висновків. По-перше, на думку поетеси, будь-яка жінка повинна бути повністю рівною чоловікам. З цього слідує відразу кілька серйозних і важливих висновків. Перше – жінка має почуття власної гідності, і вона готова його відстоювати не менше, ніж будь-який з чоловіків.
Другий важливий аспект полягає в тому, що жінка не повинна боятися чи соромитися прямо або відкрито висловлювати свої ніжні почуття. Кожна жінка гідна всіх тих благ, переживань і почуттів, які доступні чоловікові. Вона ні в якому разі не може вважатися тільки красивим доповненням до чоловічого життя.
Особисте життя кожної жінки може включати як радощі і перемоги, так і розчарування – як і у будь-якої іншого дорослої людини.
Якщо говорити про конкретні образи у творах, то досить сильне враження на мене справила героїня поезії “Забута тінь”. У ньому показано як дружина Данте йшла на багато позбавлень, жертвувала великою частиною власного життя заради свого чоловіка. Однак він не відповідав їй взаємністю належною мірою.
Такий ліричний образ героїні викликає дуже великий жаль. Крім того, для мене примітним також є і образ у поемі “Одержима”, цей твір було написано у важкі часи для Лесі Українки.
Кажучи загалом, можна сказати, що образ ліричної героїні Лесі Українки завжди яскравий і викликає інтерес. І в цьому немає нічого дивного, адже Леся Українка дуже сильно цікавилася жінками в цілому, їх долею і роллю в суспільному житті та інших сферах. Образ ліричної героїні може викликати різне ставлення у читача. Комусь він сподобається, іншим ні, проте варто визнати, що він дуже цікавий, цінний і наштовхує на важливі роздуми.
Відповідь:
Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року у місті Адріанополь. Василь український письменник. Член Національної спілки письменників України, АУП. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Стуса.
1963 рік - закінчення школи-інтернату.
1964 рік - вступлення до університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет.
1968-1970 роки - перебування на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході.
2001рік - здобуття вищої освіти в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.
2004рік - переселення до Луганську.
2014 - став змушеним переселенцем через бойові дії.
Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з'явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.
Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні.
В Україні перша збірка поезій «Зелен день» надрукована в київському видавництві 1988 року. За неї автора відзначено літературною премією імені Василя Симоненка.
У 1990 році вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 — збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.
У 1999 році вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».
В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші.
Окремі твори поета перекладено польською, французькою, німецькою, англійською, румунською, хорватською, сербською, португальською, іспанською, естонською, латиською, литовською, шведською, російською та івритом.
ответ:У статті робиться спроба дослідити мотивацію вчинків Сави Чалого, героя
однойменної драми І. Карпенка-Карого, що призвели до моральної зради
інтересів народних мас і до його трагічної загибелі.
Ключові слова: народні маси, боротьба, зрада, смерть.
Актуальність проблеми зрадництва, відступництва диктує нам
сьогоднішня реальність, де ігнорування цими питаннями веде до
етично нецивілізованих форм взаємовідносин, до конфліктів, що
знекровлюють суспільне й приватне життя людини. Від Іуди до
нинішніх політиків тягнеться ниточка, яка так чи інакше пов’язана із
поняттям зради; правда, інколи з дещо іншим оцінним забарвленням,
але суть від цього не змінюється.
Тому не дивно, що нас цікавить те, як розв’язується проблема
зради в українській історичній драмі кінця ХІХ ст., зокрема в п’єсі
І. К. Карпенка-Карого „Сава Чалий”, яка завершила розвиток жанру і
стала вершинним твором видатного майстра. Саме тут відбито
глибокі зміни функціонально-змістових чинників, що спричинили
розкриття філософської проблеми вчинку як реалізації
екзистенційного вибору особистості.
Йдучи в руслі європейських віянь, Карпенко-Карий вводить у
твір драматично загострену життєву ситуацію як вияв непримиренних, назрілих суперечностей, проходячи через які, герой змушений
робити свій вибір.
Щоб з’ясувати причини, що призвели до зради гайдамацького
руху Савою Чалим, варто поставити ряд завдань: чому автор
звертається до цієї проблеми? Де ті джерела, що спонукали до
виникнення самої п’єси і саме до такого розв’язання її головного
Объяснение: конфлікту? Чи був ідейний зміст трагедії актуальним і сучасним? Ось
те коло питань, відповідь на які ставить зміст статті.
Питання про драму І. К. Карпенка-Карого „Сава Чалий” не досить
часто знаходило своє відображення в критичній літературі. Найповніше воно розкрито в дослідженні І. Шнайдера „Трагедія „Сава
Чалий” Карпенка-Карого і українська історична драма ХІХ століття”.
Перші згадки про зраду Сави Чалого зустрічаються в публікаціях
народних пісень у 30-х рр. ХІХ ст. (І. Срезневський, М. Максимович
та ін.). Документальні відомості про ватажка гайдамацького руху
складалися протягом кількох десятиріч на основі фактичних матеріалів – листи шляхтичів, записи в міських книгах, повідомлення
польських газет того часу, універсали коронного гетьмана, скарги
панів на гайдамаків тощо („Архив Юго-Западной России”, 3 том,
3 частина, 1876 р.). Отже, насамперед офіційні документи й утворили
коло історично обґрунтованих відомостей про Саву Чалого, що їх мав
перед собою драматург. Та, крім цього, в Карпенка-Карого було ще
одне джерело – варіанти народної пісні „Ой був на Січі старий козак”.
Варто згадати, що народна творчість загалом засуджувала зраду як
найтяжчий злочин, і зрадник обов’язково мав бути покараний.
У своїх спогадах дружина Карпенка-Карого Софія Тобілевич
зазначала: „Народна дума про Саву Чалого збудила в Івана Карповича
цікавість до кращого обізнання з тим періодом історії України, в
який міг діяти ватажок-гайдамака, що зрадив народній справі...
Багато і довго міркував письменник над темою, над розгортанням
сюжету трагедії людини, яка в своєму серці мала вірність і любов до
батьківщини, а проте пішла хибним шляхом” [2, 578–579].
Ідейний зміст трагедії був тісно пов’язаний з часом її створення і
появи. Об’єктивною основою цього ідейного змісту в його сучасному
звучанні послужила суспільно-політична, ідеологічна боротьба в
Україні в кінці ХІХ ст. за соціальну і національну свободу, зумовлена
бурхливим розвитком капіталізму, загостренням класових суперечностей, назріванням революційної ситуації. „В характері часу і
зумовленої ним боротьби і коренилися ті об’єктивні джерела та
імпульси, які спричинилися до звернення драматурга саме до даного
історичного моменту, який становить зміст його трагедії і саме до
такої ідейно-художньої реалізації цього змісту