Как часто мы задумываемся о нашей жизни? В коротких передышках между бесконечным марафоном в погоне за тем, что нам на самом деле не нужно? Или же и вовсе забываем о простых человеческих истинах, подменяя их фальшивыми стереотипами, активно насаждающимися извне. Мы становимся сухими, черствыми, пустыми… Эту печальную тенденцию подметил Антуан де Сент-Экзюпери. Его стремление заставить людей вновь задуматься о том, что на самом деле важно в человеческой жизни нашло отражение в великолепной философской сказке «Маленький принц». Главный герой глазами ребенка, порой гораздо более мудрого, нежели взрослый, в очередной раз напоминает о том, что должно быть в приоритете у человека: понимание, гармония с окружающим миром радоваться таким простым вещам, которые не купишь ни за какие деньги: рассвет, аромат цветка, сияние звезд. И главное – любовь и дружба. Именно эти простые истины дают возможность душе стать чище, взять ответственность за жизнь и заботу о другом человеке: «Ты навсегда в ответе за всех, кого приручил». Примечательно, что эти слова принадлежат Лису, с которым подружился Маленький принц и который символизирует саму дружбу в самом прекрасном ее проявлении. Автор в очередной раз подчеркивает, насколько важно иметь настоящего друга, так как именно он открыть человеку глаза и принять правду. А правда состоит в том, что «Зорко одно лишь сердце. Самого главного глазами не увидишь...» Трогательная, легкая для восприятия и удивительно глубокая по смыслу, эта сказка вновь и вновь заставляет читателя посмотреть на себя со стороны, прислушаться к своему сердцу и понять, насколько уникальна человеческая душа и как важно сохранить ее чистой и светлой, как у ребенка.
Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2,5 млн. років від появи на Землі перших людей, які належали до виду Homo habilis, до початку пізньо-палеолітичної доби, пов’язаної з поширенням виду Homosapiens (людина розумна). Хоча більш досконала розумова діяльність, вогонь і досить різноманітні знаряддя праці вже дозволяли адаптуватися до різних типів екосистем, не змінюючи фізичної будови тіла. Нечисленні групи людей, озброєні кам’яними знаряддями, органічно «вписувались» як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Тому можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера в сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціо-екосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.
На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця
Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей почала викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.
У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.
Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.
