Григорій Савич Сковорода — видатний український письменник, філософ і педагог. Саме його внесок в українську культуру і літературу є величезним. Письменник переконаний: щастя кожної окремої людини залежить від правильно обраного життєвого шляху. Ідея «сродної праці», яка є основною умовою існування будь-якої особистості, наскрізно звучить у всій його творчості. «Людина без праці не може мати щастя і морального задоволення», — говорить він. Цю ідею автор дотепно розвінчує у своїх байках: «Собака й Кобила», «Зозуля й Кошик». Але особливо яскраво ця ідея звучить у творі «Бджола і Шершень». Бджола збирає мед за покликанням і без цієї роботи не мислить свого життя. Вона це робить не тому, що в цьому є нагальна потреба, а тому, що це їй подобається. Її не може зрозуміти Шершень, бо весь вік свій звик тільки користуватися плодами інших. Такі люди, як Шершень, на думку Сковороди, — паразити нашого суспільства. Вони живуть крадіжкою того, що інші заробляють протягом життя, «щоб їсти і нити». В образі Шершня автор засуджує людей панівного класу свого часу, а Бджола — це образ мудрої людини, яка працює на користь іншим, не знаючи втоми, бо займається «сродною працею», працею за покликанням і вподобанням. А це, як відомо, не завдає втоми. Байкар вшановує бджіл за їх працьовитість і засуджує шершнів як пристосуванців суспільства. ну как то так)
Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди. До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.
ну как то так)