Краса зовнiшня i внутрiшня
Красота человека. В чем она? Существует не оспоримая истина: «Красота мир». Каждый понимает ее по-своему, и зависит это от того, в чем именно он видит силу красоты. Большое богатство - это душевная красота. А значит, что каким бы прекрасным внешне ни был человек, важнейшая в нем красота внутренняя, душевная щедрость, трудолюбие, любовь к своей земле , относиться с уважение к пожилым людям, сердечное желание другим.
Уместно вспомнить пословицу: "Встречают по одежке, а провожают по уму!". Так, наверное, устроена человеческая природа, что в первую очередь воспринимает внешность, которая часто бывает искусственной, украшенной. Часто за внешней красотой скрывается пустота, и чтобы хоть как-то прикрыть ее, маскируются за ярким занавесом. Но, так или иначе, фальшивое прикрытие спадает и наступает разочарование. Не все то золото, что блестит. Так однажды к нам пришел в класс "новенький". Скажу откровенно - красотой он не блистал. Вел себя по простому. "Я с такой внешностью так вызывающе себя не вела бы!" - думала тогда я. Но впоследствии он покорил весь наш класс, ибо оказался откровенным и добрым парнем, который всегда придет на даже тогда когда не ожидаешь. Теперь мы с Павлом лучшие друзья. И мне теперь стыдно за мои мысли по поводу Павла. Каждый раз когда я смотрю на него я думаю: какой же он гарний! А вообще, настоящая красота раскрывается не сразу и не каждому, а тому, кто может ее увидеть, почувствовать и понять.
Красивым человеком можно назвать того человека, который не красиво одевается, а того который красив своими поступками.Того, который не оскорбляет меньших и слабых. Того, который всегда Того, которого можно назвать настоящим другом!
У каждого свое понятие о красоте человека, а лично для меня человек должен быть красив везде.
( Я написала так и получила у нас тоже такая тема была) Если не подойдет извини! Можешь повставлять своих героев. Удачи.
Лебідь, Щука і Рак
У товаристві лад – усяк тому радіє.
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло – тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули – катма ходу…
Щó за морока? Щó робить?
А й не велика, бачся, штука, -
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні – судіть не нам,
Та тільки хура й досі там.
Цитатна характеристика Соломії “Дорогою ціною”
«Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
«Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
«Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»
«Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…»
Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу.
«Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»
«Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».
«Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». (демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці)
«Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» (показує відданість та любов до Остапа).
«Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».
«Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».
«Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба».
«Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…»
Объяснение: