Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Я занял твою душу
Он стоял глядя в окно. Ооо! Этот безумный и не справедливый мир! Он этих малолеток, а они так обошлись! Эйнар как всегда выкрутился, его миссис Лисандер вытащила, сказала мы его насильственно заставили... Враньё! Раздались шаги в дверь постучали... Сглотнув подступившие слёзы, Артур "Войдите". Краем глаза он увидел вошедшего.
-А... Это ты Йомен?
-Ну конечно же это я! Кто же ещё? А ты думал Счастливчик Эйнар?-в его голосе чётко слышалось нескрываемое презрение.
-Нет!-Артур улыбнулся,-до него теперь мне всё равно! Трус-одно слово!
-Зато мы до жути храбрые!-в голосе Йомена слышалась улыбка.
На улице послышалась сирена и звук мотора.
-Это менты...-выдохнул Артур.
-Прощай... Друг!
-Только друг?-голос Артура был расстроен.
-Нет... Не только друг...
Артур почувствовал чужое дыхание. Он резко обернулся. Йомен прижал его к себе. Его губы были всё ближе. Артур мгновенно ответил на поцелуй. Но к ужасу ( а может к счастью ) они стояли возле окна.Артура перекосило от ужаса, когда он понял что ещё чуть-чуть и он упадёт секунды и произошло сразу две вещи. Первая-поцелуй закончился, а вторая-Артура перевесило и он упал...
***
Йомен же с неподдельным ужасом в глазах смотрел на смерть друга, а теперь ещё и son amour(*) и не понимал что ему делать... Наконец понял... Бесстрашно он поднял колени на подоконник и спрыгнул с высоты 5 этажа...
Как ни странно он не умер от разрыва сердца ещё в полёте, но только он упал на землю почувствовал жуткую боль до слёз в голове и громкий треск в ушах.Он подполз к Артуру и с жутких усилий дотронулся до уже похолодевшей руки Артура. Он взглянул на небо... А затем... Перестал чувствовать себя