Если тебе подойдёт,то вот..Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: Вчись у природи творчого спокою В дні вересневі. Мудро на землі. Як від озер порослих осокою, Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий такий великий, Що я тобі й сказти б не зумів Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: Поете! Живемо в пустині Серед каміння та людей, І тільки мак небесно-синій – Єдина втіха для людей. Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.
Уміння говорити, володіти культурою мовлення, спілкуватися є одним з найголовніших показників загальної культури людини. Мова не тільки засіб спілкування, а й природній резервуар інформації про навколишній світ, про народ. Чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і культурних благ.
Давньогрецький філософ Сократ писав: “Заговори, щоб я тебе побачив”, а українська народна мудрість навчала: “Птаха пізнають по пір’ю, а людину по мові”. Людину, яка вміє гарно говорити, вусі часи шанували, нею захоплювалися, прагнули бути в її товаристві. Адже культурне мовлення не тільки основа духовного життя нації, а також її честь і гідність.Відомо, культура мовної поведінки – своєрідне дзеркало людини, її зовнішнє, а відтак і внутрішнє інтелектуальне обличчя.
На мою думку, щоб спілкуватися з іншими людьми, мало знати мову, треба ще усвідомлювати, як і про що говорити. У спілкуванні з людьми важливим є вміння поставити себе на місце іншого. Якщо ми зможемо це зробити, нам не важко буде подивитися на речі свого співрозмовника. Мені здається, що саме в такому вмінні і полягає таємниця успіху у спілкуванні з людьми. А ще треба вміти слухати свого співрозмовника. Що уважніше ми будемо слухати, то приємніше людям буде з нами розмовляти. Отже, ми повинні навчитися слухати та доречно відповідати, бо це одна з якостей, притаманних хорошому співрозмовнику.
Я вважаю, що людина, яка прагне чогось досягти у своєму житті, передусім має опанувати культуру власного народу і, насамперед – його мову. Гадаю, що все суспільство має дбати про те, щоб кожен користувався мовою не тільки як даним від природи даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості.
Культура мовлення кожної людини – це найяскравіший показник стану моральності, духовності всього людського.
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій –
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.