В повісті Коцюбинського ніби дві теми : боротьба за свободу та велике кохання.
Остап , який не міг жити під владою своєвільного пана, вирушає у ризиковану подорож. Соломія, ніжно та сильно кохаючи його, приєднується до їх спільного шляху. Вони зіштовхуються з небезпекою, стоять на лезі між життям і смертю. Лють охоплює обох , коли вони згадують ненависне ярмо, яке ломає на шматки щастя, життя. Але вони не бояться смерті, хоча палко бажають жити. Остап сміливо бореться як з вовком, так і з турками. Його люба, не шкодуючи свого життя завжди рятує милого.
Але за все треба віддати ціну. Остап та Соломія сплатили дорогу ціну й за свободу, й за своє кохання. Але не тільки смуток охоплює всіх після цієї розплати, але й жага бути гідними таких пращурів.
"Душа рветься до сонця" не тільки в Соломії, але й у справжніх українців та справжніх людей, в яких не згасло серце до почуттів , до бажання зробити світ кращим.
Що було б, якби всі українці були, як одна сімя
У сім'ї завжди дбають один про одного і допомагають у скрутні хвили. Я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.
Зважаючи на те що Українці - дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. Були б кращі умови і панувало б порозуміння. Люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. Ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. Згуртована праця до б зміцнити національну гідність і до країні з економічними проблемами.
Багато незгод випало на долю українців. На сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків та безхатченків. Хіба б було таке у щасливій родині? Де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку до Не будучи сім'єю ми не відчуваємо того добробуту і підтримки, про яку мріємо! Тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.
Відповідь:
Якщо мова йде про головних героїв цього твору - Павлушу і Яву, то вони почали товаришувати не одразу. До четвертого класу вони не дружили. Павлуша вважав Яву вредним, бо він його у калюжу при всіх пхнув у новісіньких штанях за те, що Павлуша закинув йому картуз на вербу.
Але після пригоди на баштані, коли хлопці грали в фараона і єгипетську піраміду. І, звичайно ж, фараоном випало бути Павлуші. Саме його "замурували" в піраміду з кавунів, а коли на баштані раптом об"явився сторож, то всі хлопці розбіглися і лише Ява вернувся, щоб до Павлуші вибратися з "піраміди". Наступного дня їхня дружба була скріплена прочуханкою від батьків.
Пояснення:
Цитата: До четвертого класу я з ним не дружив. Він був уредний.
Так я вважав. Бо він мене при всіх у калюжу пхнув, як я його картуза на вербу закинув. А я був у новісі-ньких шевйотових штанях. Мені мама тільки вранці у раймазі купила. І тими новісінькими штаньми я у самісіньке рідке багно сів. І Ганька Гребенючка так сміялася, так сміялася, що в неї аж булька з носа вискочила.
Я біг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механізм. і мені здавалося, що серця наші теж б'ються, наче одне серце.
Мені було дуже хороше!
Мабуть, таке відчувають справжні друзі—солдати, коли плече в плече йдуть в атаку.
Отак біг би й біг на край світу. Нема нічого кращого в житті за дружбу!
…На другий день наша дружба з Явою була ще більш скріплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дід Салимон поділився своїми враженнями про фараонську піраміду з нашими батьками. І батьки наші зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому місцю, про яке при дівчатах не говорять.